РОЗДІЛ 42

Аделіна 

Я ледь дочекалася ранку - вчора Леся залишилась у мене, одна я б мабуть зійшла з розуму. На її вмовляння залишитись вдома і дочекатися новин - я не піддалась - поїхала разом з нею на роботу, щоб особисто дізнатись у Влада подробиці. 

- Повір, це не найкраща ідея. Ти занадто знервована, щоб думати тверезо - наживеш собі нових проблем.

- Все буде нормально.

- Раптом там буде Міла? Як ти себе будеш відчувати? Тобі це все треба? 

- Я просто подивлюсь, чи все з ним гаразд, мені потрібно впевнитись, що все добре.

- Кого ти обманюєш? - мені дійсно потрібно хоча б побачити Дениса, дізнатись, що з ним все нормально. 

- Краще розкажи мені де працює Влад. - ми вже були у офісі подруги і я хотіла як найшвидше його знайти. 

- Наступний кабінет після мого.

- Дякую, я побігла, сподіваюсь він вже на роботі. 

На щастя хлопець вже був на робочому місці. Постукавши у двері я зайшла всередину.

- Привіт.

- Ліно, як ти тут опинилась? - Влад різко піднявся з за столу і підійшов до мене. 

- Я...я... Як Денис? Я бачила новини, але в мене не було твого номеру та і його не було, але він мабуть би і не відповів, йому мабуть погано було. З ним все гаразд? 

- Присядь будь ласка, добре, що ти прийшла. Скільки всього сталось після, того як ти зникла. - Влад потер обличчя руками. - Ми скрізь тебе шукали, Денис дуже переживав за тебе. Хіба так можна зникати?

- Не хочу навіть про це говорити - він сам винен в усьому, що я пішла і зникла безслідно. Зі зрадниками по-іншому не можна.

- Та не зраджував він тобі - ти не правильно все зрозуміла. 

- Я не сліпа і зараз тут не для того, щоб обговорювати його вчинки, лише хочу дізнатися чи з ним все гаразд і можливо потрапити до нього в лікарню.

- Поки ти не вислухаєш мене, я тобі не скажу жодної інформації про Дена. 

- Але я...

- Мене це не цікавить. Сідай зручніше, тобі чай або каву? 

- Який чай? Вдале, я хочу побачити свого чоловіка і впевнитись, що він в нормі.

- Нічого з твоїм чоловіком не станеться за годину - я був у нього зранку, тебе він точно дочекається - не помре. То ж почнемо з початку. Те що ти бачила в той вечір вдома - була звичайна вистава від Міли, в той час коли вона сиділа верхи на Дені, він був без свідомості і ледь не помер від передозу. - Влад почав розповідати про все що відбувалось, про Мілу, наркотики, як Денис був у лікарня, як шукав мене. Від почутого в мене волосся стало дибки. Та все одно важко повірити у все це. Можливо вони все це вигадали. 

- А якщо ти мене обманюєш, щоб виправдати свого друга? 

- Який сенс мені це робити? Я бачив як він мучився через цю ситуацію - ніколи раніше його таким не бачив, як останній місяць. Якщо ти мені не віриш, можеш піти в лікарню в якій від був, попросити виписку та подивись купу статей які написали журналісти тоді - його з брудом змішали, такого написали що я дивують як він взагалі з цього виліз, а зараз ще й ця аварія дивна. - весь світ перевернувся в цю мить, через свою злість я не хотіла вислухати Дениса - можна було все відразу вирішити, але гнів повністю відключив мій розум.

- Чому дивна?

- Бо Ден чудовий водій - в нього було навчання екстремальній їзді - він може виїхати з будь-якого випадку на дорозі, а тут влетів в стовп, бо не справився з керуванням. Хоча це було краще рішення, він міг взагалі вилетіти на зустрічну смугу, тоді б йому нічого не допомогло.  Враження, що він реально був під чимось. Хоч він каже, що нічого не вживав. Результати крові на вміст речовин мають бути сьогодні. 

- Який жах, він ледь не помер через мене. А я втікала від нього весь цей час. Скажи мені нарешті адресу лікарні. - Влад сказав де знаходиться Денис і я вже збиралася йти з його кабінету, як він мене зупинив.

- Ліно, поговори з Даною, я тебе прошу - їй зараз дуже погано. Будь ласка - заради мене.

- Я подумаю. - с коріше за все я не буду думати над цим - занадто боляче ворушити минуле, в якому мая матір померла в моїх думках.

Вже кілька хвилин стою перед дверима і не наважуюсь зайти до Дениса. Він вже не в реанімації, а в окремій палаті, до якої чомусь мені важко увійти. Я знаю, що він зараз один - Антоніна Макарівна зранку пішла додому, тому це найкращій момент. 

Я тихенько відкрила двері, щоб не тривожити чоловіка, якщо він спить. Денис лежить на ліжку з пов'язкою на голові і тулубі, із синцями та подряпинами на обличчі, підключений до якихось апаратів, які весь час пищать. Я стала наче вкопана і дивилась на нього доки він мене не помітив.

- Ліно, ти прийшла. Ай, як воно болить. - хлопець збирався підвестися, опираючись на руку, але не зміг. 

- Лежи, не вставай.

- Ти не уявляєш, як я радий тебе бачити. Ти в порядку? Ми тебе скрізь шукали, я боявся що Артур тебе десь сховав. Я так багато маю тобі розповісти.

- Заспокойся, Влад мені все розповів. Ти так жваво рухаєшся, наче не потрапляв в ніяку аварію.

- Та нічого серйозного не сталося - зламав пару ребер, отримав струс мозку та ще декілька дрібних травм - я на боях більше травм отримував, всі перебільшують з піклуванням. Йди краще до мене, я хочу тебе обійняти. 

- Як це нічого серйозного - ти ледь не загинув. 

- Я просто відключився після зіткнення, от всі і переживають. Ще з автомобілем наче щось було.

- І ти так спокійно про це говориш? 

- А як ще мені це говорити - все минуло, я живий, мене більше цікавить, що мені підсипали, що я ледь впорався з керуванням. - це наводить мене на погані думки - щось з автомобілем, щось підсипали - дуже схоже на одну людину, яка так вирішує справи. 

- До тебе поліція приходила?

- Звичайно - ще вчора - опитували мене годину, мабуть. Краще розкажи, де ти була весь цей час і чому не хотіла зі мною спілкуватись? Я з ніг збився у пошуках. 

- Я думала, що ти мені зрадив з Мілою після першого ж конфлікту, тому була дуже зла на тебе.