РОЗДІЛ 42

Аделіна 

Життя трохи налагоджується. Я знайшла собі підробіток - займаюсь репетиторством з колишніми Лесиними учнями, а ще підробляю фотографом. Так я маю хоч якісь кошти, цього поки, що не вистачає на все, та з часом сподіваюсь все покращиться. А головне в мене зараз є житло, Леся сильно переймалась, що мене в неї знайдуть, що почала шукати будь-які варіанти, а вони не змусили себе чекати. У подруги Вікторії Павлівни, мами Лесі, є  вільна квартиру, яку вона збирається продавати і поки її не придбали, мені дозволили там пожити. Здається удача на моєму боці. Головне бути обережною і не потрапляти на очі зайвим людям. Так не звично не від кого не залежати, самій заробляти гроші, вирішувати за себе, це неймовірно відчувається. 

Розумію, що сумую за Денисом, всередині є невелика порожнеча без нього, та я й досі пам'ятаю той жахливий вечір. Я не шукаю зустрічей з ним, не збираюся дзвонити, або питати у Влада за нього, не хочу мати нічого спільного зі своїм чоловіком. І якби мені не було важко, я маю намір викинути його з голови. Можливо скоро я зможу це зробити. В місто повернувся Артем з Романом, якому я винна дружню каву. Спілкування може нічого не означати, але мене це по меншій мірі відволіче. Я не планую починати стосунки з ним, але це не завадить мені спілкуватись з хлопцем. Зараз я не готова, а через який час все обов'язково зміниться. Все одно наші стосунки з Денисом вже не врятувати.

Ще один тиждень минув, я вже не згадаю своє сімейне життя, не сумую за нашими затишними вечорами з Денисом, не думаю як нам було чудово разом... Кого я обманюю? Звичайно все я пам'ятаю, кожну дрібницю, деталь, навіть запах мого непутящого чоловіка. Цих спогадів мені не вдалось позбутись навіть коли я пішла на зустріч разом з Ромою. 

- Ліно... Про що ти задумалась? - Хлопець клацнув пальцями перед моїм обличчям.

- Що? Ти щось казав? 

- Я кажу - тут смачний лавандовий раф. Ти любиш лаванду?

- Так, наче. - Я її ненавиджу! Навіщо я зберехала? - Тобто... Я краще щось інше замовлю. 

- Так, звичайно, просто хотів бути тобі корисним і порадити щось. Що тобі подобається взагалі?

- Хм, мабуть щось із карамеллю. 

- Ще в них дуже смачні круасани з ванільною начинкою. Здається кращі лише в Парижі. - Я вже зрозуміла, що ти хочеш мені сподобатися і показати себе у всій красі, але це занадто нав'язливо для дружньої зустрічі. 

- Чудово, їх і замовлю. - Аби він вже заспокоївся. Не розумію чого Роман мене почав так дратувати, спочатку він показався таким приємним і цікавим, а зараз аж нудить від його ідеальності. Може в мене з'явилася алергія на чоловіків і тепер вони мені протипоказані? Скоріше б вже завершився цей вечір. 

Роман мені здавався таким нудним сьогодні, не цікавим, не приємним, не таким яким був Денис. Можливо я просто порівнювала, а цього робити категорично не можна. І якби ми зустрілись за інших обставин, то він би мені сподобалося. Ні... Все ж таки ні. Цей хлопець занадто ідеальний для мене, а це нервує якщо чесно.  

Сьогодні ввечері ми з Лесею збираємося в мене, замовили доставку, подруга принесла пляшку вина, і почала обирати, що подивитись поки я викладаю їжу. Останнім часом стільки подій, а поговорити немає часу. 

- Ліно, Ліно. - Леся закричала не своїм голосом. - Швидко йди сюди.

- Що сталось? Чого так кричати.

- Бігом давай. 

- Та що таке? - Ледь встигнула викласти їжу на тарілки і схопити із собою.

- Тут... Тут новини показують.

- І що? Ти вперше про це дізналась? Чого так кричати? 

- Краще послухай.

- І до останніх новин: декілька годин назад, син банківського магната Валерія Бойка - Денис, не впорався з керуванням і потрапив в аварію на своєму автомобілі. Попередньо він був у стані наркотичного сп'яніння. Наразі чоловік знаходиться в реанімаційному відділенні в тяжкому стані. А зараз поговоримо про успіхи наших спортсменів...

Тарілки із гуркотом впали на підлогу і розлетілись на дрібні уламки, у вухах заздзвеніло, серце здається почало калатати в самому горлі, все навкруги гуде. Враження наче я знаходжусь у якомусь вакуумі і новина про Дениса давить на мене фізично. Від знесилення ноги підкосилися і я впала на коліна, відчула як подруга міцно мене обійняла, почала гладити, і витирати сльози на моєму обличчі. Сльози? Невже я плачу? Чому? Я була зла на Дениса, можливо навіть ненавиділа, не хотіла його бачити, через зраду збиралась розірвати шлюб, щоб не мати нічого спільного з ним. Але певно ще мала почуття до свого чоловіка. Певно... Звичайно мала, я й досі сумую за ним.

- Поплач мила, тобі стане краще. 

- Я не можу плакати через того покидька. - Долонею я почала витирати мокрі щоки. 

- Яка ти в мене дурненька, ми обидві знаємо, що ти ще й досі його кохаєш.

- Ні, я не кохаю того зрадника. - Або... Досі я не зізнавалася Денису в коханні, навіть собі не зізнавалася в цьому.

- Добре, як скажеш, лише заспокойся. - Вона продовжувала витирати моє лице.

- Там сказали, що він був під кайфом. Я не помічала, щоб Денис щось вживав, він навіть алкоголь п'є рідко.

- Може він сумував за тобою от і захопився наркотиками. 

- Я повинна його побачити. Раптом він помре? Що я буду робити без нього?

- Ти і так зараз без нього, нічого страшного не трапилось. І він не помре. 

- Мені потрібно в лікарню, терміново. - Я почала метушливо ходити по кімнаті, у пошуках навіть не знаю чого.

- Чекай, яка лікарня? Ти весь цей час ховалася, щоб так просто з'явитися? Це по-перше, а по-друге - ти навіть не знаєш де саме він знаходиться.

- Точно. Треба подзвонити комусь. Я зараз наберу Влада. - Я почала шукати телефон, лише взявши його в руки згадала, що в мене інша картка і немає жодних контактів зі старої. - В мене немає його номеру. Ти знаєш номер Влада?

- Ще чого бракувало, звичайно ні. 

- Лесю, що робити? - Я знову сіла на підлогу у відчаї.

- Спочатку заспокоїтись і подумати. Зараз ти точно не потрапиш до Дениса, він в реанімації. Сьогодні ти нікуди не підеш, а ляжеш спати. Завтра я дізнаюсь номер Влада, або сама в нього спитаю за Дениса і потім вже тобі все повідомлю.