РОЗДІЛ 37

Аделіна

Сьогодні вже четвер, минуло три дні з того жахливого вечора, я ще й досі не прийшла до тями. Можливо мені потрібно було розібратись в ситуації і не тікати відразу. Мені хотілося зрозуміти, чому Денис так зі мною вчинив. Чому вчора він був романтичним, ніжним, чутливим, а сьогодні на ньому скака його колишня. Зараз я не готова з ним зустрічатися і дізнаватись правду. Я втомилась від людей які мене використовують, обманюють, або покидають. Дійсно втомилась. Я вимкнула телефон, витягла з нього картку, перестала ходити на роботу, не готова з кимось розмовляти окрім подруги. Я не знаю, що  робитиму далі. До батька я нізащо не повернусь, до чоловіка також не хочу йти, та й у Лесі не зможу жити весь час, потрібно щось робити. Щоб якось краще розібратися в собі, я вирішую дати собі час, щоб впорядкувати думки, побути на самоті, розібратися з емоціями і почуттями. Тож сьогодні ми з подругою вирушаємо до моря, візьму із собою камеру, хоч забрати її з собою вистачило мізків. Так це подарунок Дениса, хоч щось було від нього корисного. Я на нього така зла, за те що змусив мене закохатись, за те, що був таким люблячим, за те що він зміг так швидко зійтися з Мілою. Я запевняю себе, що він козел, але ще не можу прийняти це. Повинен пройти якийсь час, щоб забути його, перестати думати кожної хвилини, мріяти що все в нас буде добре. Та я не збираюся його вибачати, не хочу мати стосунки зі зрадником.

- Здається взяти вихідний на п'ятницю і поїхати у невелику відпустку, було найкращим рішенням, в нас попереду ще три дні. - Леся у більшому захваті, аніж я. Це вона запропонувала нам розвіятись і поїхати з міста на декілька днів. Сама оплачує нам цю подорож, сказала що отримала аванс і хоче саме так його витратити. А гроші які я заробила в банку, ми вирішила витратити на місці. Зараз в нас спільний бюджет, та і в мене гроші не скоро з'являться, тому віддала, що мала. Після поїздки потрібно буде знайти іншу роботу. Грошей Дениса я не брала, не хочу нічого мати від нього, окрім камери звичайно, вона занадто класна. 

- Можливо.

- Досить киснути, ми приїхали відпочивати і насолоджуватись життям, зараз поїмо і підемо кудись потанцюємо.

- Я хотіла познімати трохи.

- Гаразд, підемо на набережну площу, там зараз гарний вид, а потім танцювати. І відмов я не прийму. - Дівчина помахала переді мною вказівним пальцем.

- Добре, зробимо як ти хочеш. - В подруги ідея фікс - познайомитися з хлопцями і розважитися, щоб забути про Дениса, або просто йому помститися. Не впевнена, що готова до таких радикальних дій, не те щоб я дуже була проти помсти, але зараз я не готова до інших хлопців, навіть якщо це просто задля розваги. 

- Чудово, тоді давай швидше збиратися і одягни щось привабливе, людям досить твого не задоволеного обличчя, нехай хоч одяг буде гарним.

- Ти така мила, що хочеться втопитися після твоїх компліментів.

- Я знала, що ти оціниш мою турботу, мені дуже приємно. - Леся приклада руку до грудей зображаючи вдоволення.

На площі було людно, всі спілкувалися, розважалися, їди морозиво, сиділи на терасах кафе, атмосфера була якоюсь святковою, хотілось і самій бути учасницею такого не напруженого і легкого життя. Я вирішила трохи познімати перехожих, дітей які бігали навколо, море яке саме штормило і тим самим показувало свою силу, було приємно бути посеред щасливих людей і зберігати їхні емоції. 

Поки я знімала інших і роздавала їм свою електронну адресу, щоб вони мені написали і отримали свої світлини, з Лесею познайомився якийсь хлопець. 

- Ліно, йди сюда, я тебе з деким познайомлю

- Привіт, я Артем. - Високий, зі світлим волоссям хлопець, протягнув руку в знак знайомства.

- Ліна, дуже приємно. 

- В Артема є друг, який скоро прийде, то ж можна піти разом до клубу. - Леся вже все продумала, ну звичайно.

- Так, можна піти всім разом, я лише віднесу камеру до готелю. 

- Нічого не треба нікуди нести, ми все можемо залишити в автомобілі Романа, це друг Артема якого ми чекаємо. 

- Я не залишу свою камеру у незнайомця, краще піду в готель. - Я розвернулась і пішла в сторону тимчасового житла. Подруга відразу побігла за мною.

- Зачекай. - Вона схопила мене за руку. - До готелю ти зараз будеш добиратися близько години, повно людей, затори, лише час витратиш. Не бійся за свою техніку, нічого з нею не станеться.

- Я як можу довіряти незнайомцям, ти знаєш цього хлопці від сили десять хвилин.

- Взагалі-то годину вже, ти зовсім не помічаєш часі, коли знімаєш. 

- Ой як багато, цілу годину. Це не робить їх безпечними для нас. 

- Я знаюсь на людях, повір вони не несуть загрози, просто довірся мені, все буде добре. Якщо щось станеться із камерою, я тобі куплю таку ж саму.

- Ти знаєш скільки вона коштує взагалі, її мені Денис подарував, вона дуже дорога.

- Тим паче ти не маєш переживати, подарунки від того козла не варті твоєї уваги, які б вони хороші не були. - Після вмовлянь Лесі я все ж таки здалася і вирішила її послухати, може вона і права.

За хвилин двадцять з'явився Роман, він був не гіршим за свого друга, високий блондин, з карими очима, з широкими плечима і досить симпатичний. Виявилось, що хлопці спортсмени, займаються плаванням і приїхали сюди на тренування чи змагання. Поки що вони справляли гарне враження, але це не означає, що я їм довіряю.