РОЗДІЛ 30

Аделіна

- Влад питав, чи не хотіла б ти фотографувати Дану для якогось журналу. 

- Я залюбки - практика це завжди на користь. А що за зйомка взагалі?

- Чесно кажучи, я не в курсі. Вона відкриває мовну школу і їй потрібен фотограф, але можеш відмовитись - ти не зобов'язана.

-  Ні, ні, я залюбки. Це чудова нагода, бо я лише Лесю фотографую, або якихось випадкових людей. 

-  Тоді домовились - я скажу Вдалу, а він повідоме про подробиці. А зараз йди до мене. - Денис обійняв мене і почав цілувати. - Ай, ай, мабуть поки що я можу лише обійматись. 

За декілька днів я була в новому офісі, в якому було декілька поєднаних приміщень - як виявилось це філіал мовної школи, яку Дана відкрила п'ять років назад. Раніше вона була викладачем англійської, потім разом з батьком Влада і ним самим, вона мешкала в Лондоні якийсь час, то ж практика була чудова. 

Сьогодні було відкриття, фуршет, багато людей, помітно, що Дану люблять й це не підлабузництво - жінка випромінює якесь світло, до якого хочеться тягнутись. 

- Аделіно, я дуже вдячна тобі за допомогу і рада твоїй присутності. 

- Та яка допомога, просто фото. 

- Кожен вклав частинку себе і ти в тому числі - я це дуже ціную. - мені аж трохи ніяково - мене ще ніколи не хвалили за таку просту роботу -  я постійно чула яка нікчемна. 

- Може після того, як всі розійдуться, підемо вип'ємо кави? Тут поруч є чудова кав'ярня, а ще там найкращі десерти. 

- Ви можете не вмовляти мене, якщо там є солодке - рахуйте, що я вже там. 

Коли всі розійшлися я ще познімала кабінети, Дану у не вимушеній обстановці і загалом школу - здається вийшли чудові кадри. Ми залишили помічницю жінки і пішли до кав'ярні. 

- Ще раз хочу тобі подякували, ти дуже мені допомогла - в останній момент наш фотограф захворіла, а потім Влад сказав про тебе. 

- Я отримала задоволення від цієї роботи, тому ми обидві у виграші. 

Ми чудово поладнали - розмова йшла легко, не думала, що з майже незнайомою людиною може бути так комфортно - можливо це Денис на мене так вплинув, або я просто була заручницею своєї сім'ї і не знала, що в світі все не так влаштовано як у нас і тут є добрі, відкриті люди. 

- Вибач, можливо лізу не в свою справу, але Влад казав, що в тебе також є мачуха.

- Все в порядку, так Єва - вона з нами вже років п'ятнадцять. 

- А ще я знаю про ваш шлюб з Денисом - він наче тебе не ображає. Я давно його знаю - вони з Владом товаришують з підліткового віку - твій чоловік насправді хороший хлопець хоч можливо так і не здається на початку. - тут вона права на всі сто відсотків. 

- Так, шлюб у нас за примусом, або можна сказати - бізнес-проєкт інших людей. Але, мабуть, це було найкраще рішення мого батька за все моє життя. Кращої нагоди піти зі своєї сім'ї годі й шукати. - я сама не розуміла, як почала відкриватись цій жінці - вона викликала в мене якесь тепло і довіру.

- В тебе погані стосунки з батьком?

- Насправді важко описати наші стосунки - раніше було більш менш нормально, а останнім часом це вже не відносини батька і доньки - ми більше на ворогів схожі.

- А мачуха як до тебе ставиться? 

- Єва добра жінка - вона намагається давати мені хоч якесь піклування, я і тому рада.

- А мама...

- Хм, мами я не знаю, тобто не пам'ятаю якщо чесно. Вона покинула нас, коли я була маленькою - батько нічого про неї не розповідав, а я і не питаю вже. Якщо вона змогла покинути дитину, то, мабуть, мати з неї не дуже гарна була б. 

- Але ти ж розумієш, що справа не в тобі - думаю, вона тебе дуже любила, просто певно так склались обставини. 

- Не хочу її засуджувати, або виправдовувати - ця жінка зникла з мого життя, тому мені немає до неї діла. 

Мені почав дзвонити Денис, в паніці, що мене й досі немає і на його дзвінки не відповідаю. А я не помітила, як пройшло декілька годин за розмовами з Даною - ніколи не думала, що з мало знайомими людьми можна так багато говорити. Ми попрощались, я викликала таксі і поспішила додому.