РОЗДІЛ 30

Аделіна 

Вранці прокинулась в обіймах Дениса лежачи на його грудях, за вікном тільки почало світати, я водила пальцями по його татуюванням, поки він спав. На його тілі з'явилось безліч синців, напевно йому буде боляче. Ця ніч була неймовірною і багато змінила. Навіть не уявляла, що Денис може бути таким чуйним і ніжним, здається я почала закохуватися, а можливо вже... Вчора мною керувала пристрасть і адреналін, а не кохання, але я зовсім не шкодую про те, що було. Що саме Денис був моїм першим чоловіком, навіть уявляти не хочу, як могло б бути по-іншому.

- Що ти там малюєш? - Хлопець відізвався хриплим голосом. 

- Запам'ятовую як виглядають твої татуюванням.

- Ти можеш дивитися на них кожного дня, не потрібно їх запам'ятовувати. - Я підняла голову, щоб подивитися на нього і викрикнула від шоку. 

- Ти...ти...

- Так це я, сподіваюсь ти пам'ятаєш, що було вчора. І якщо зараз скажеш, що вчорашня ніч була помилкою, я помру.

- Ні, звичайно це не було от помилкою, вона була чудовою. Просто твоє обличчя. Воно страшне. - Під очима з'явилися величезні синці, ніс набряк і все лице наче одна суцільна гематома.

- Я вже подумав, що ти злякалась, коли зрозуміла з ким була в ночі. 

- Не говори дурниць. Я все чудово пам'ятаю і мені все сподобалось. Але ти дуже погано виглядаєш.

- Це нормальна реакція шкіри на такі побої.

- Раніше я тебе ніколи таким не бачила.

- Бо раніше мене і не били по обличчю, це моє єдине правило, а той довбень на нього начхав. 

- Що тепер робити? В тебе майже все обличчя синє.

- Жити далі, головне не потрапляти батьку на очі, хоч декілька днів і придумати якусь легенду, наприклад впав зі сходів або дерева, відкрив не в ту сторону двері, треба ще обміркувати варіанти. - Він потер перенісся і відразу закричав. - Дідько, знеболююче вже не діє, як воно болить.

- Може в лікарню потрібно звернутися?

- Ой це точно зайве. 

Ми ще трохи поніжилися в ліжку і пішли снідати. Дивне відчуття, коли робиш такі звичайні речі разом. Денис обійняв мене ззаду за талію, поклав підборіддя на плечі і так впевнено, наче робив це кожен день.

- То ми тепер справжня пара? 

- Ммм, не знаю,  треба подумати на цей рахунок. - Коли він спитав, я наче нарешті зрозуміла, що між нами було, я звичайно все пам'ятаю і віддавала собі звіт, що роблю. Але мабуть не задумувалась, що буде далі. Денис був моїм першим, це багато означає для мене, та залишається багато питать. Саме головне - Міла.

- Тобто? Ти серйозно будеш над цим думати, після того, що було?

- Напевно ми не можемо ось так відразу бути парою, в тебе є дівчина і наш шлюб.

- Я розійшовся з Мілою, це більше не має тебе бентежити. А наш шлюб не може завадити нашим стосункам. - Він притягнув мене до себе і міцно обійняв. - Я не зможу тебе відпустити, ми маємо бути разом, і не треба казати, що ти проти. 

- Я... Звісно я не проти. - Обережно взявши його за обличчя, легенько поцілувала, щоб не завдати ще більшого болю. 

- То ж все вирішили - ми переводимо наші відносини в статус справжніх. - У відповідь Денис сильніше мене поцілував. - Ой, як воно болить, треба прийняти ліки. А ще потрібен лікарняний, здається я не скоро вийду з квартири. 

Цілий день ми провели разом, це було водночас чудово і дивно. Ще не звикла, до того, що ми пара. Наступного дня я пішла на роботу одна, Валерій Михайлович не міг заспокоїтись, чого Денис не прийшов на роботу, і що такого сталось в нього, то ж ввечері він збирається до нас додому. Я не могла його зупинити від цієї ідеї, якби переконувала, було б занадто підозріло. Я попередила Дениса про візит батька, сподіваюся він придумав якусь правдоподібну історію, треба мати талант, щоб пояснити такий вигляд і не накликати гнів мого свекра. 

Як тільки ми з'явились вдома і Валерій Михайлович побачив сина, то ледь не втратив дар мовлення. 

- Тебе автомобіль переїхав, синку? - Чоловік подійшов ближче, щоб роздивитися  наслідки побиття. 

- Тато, не все так страшно. Навіщо ти приїхав взагалі? 

- Я переймався за тебе і бачу, що не дарма. Що з тобою сталося?

- Я був у Влада на об'єкті і трохи не дотримався правил безпеки. На мене завалилася частина стіни, але все обійшлося, мені відразу надали допомогу. 

- Як це могло бути? Влад працює на серйозних будівництвах. Я з цим розберусь, вони ледь не скалічили мені сина.

- Татку, не треба нічого робити, я сам винен, поліз не туди, куди треба. Заспокойся, зі мною все добре. Лише треба лікарняний, бо в такому вигляді мабуть не варто з'являтися на роботі.

- От постійно ти в щось потрапиш. 

- Так, так, я твій непутящий син, ми всі в курсі. 

- Не перебільшуй, я не те хотів сказати. 

- Може вип'ємо кави? - Я намагалась якось відволікати їх від сварки, яка починається.

Ми випили каву, трохи поговорили і свекор поїхав. А ми разом з Денисом приготували вечерю і подивилися фільм, ще ні з ким мені не було так комфортно, але й стосунків я не мала. Здається життя потрохи налагоджується, батько наче покинув ідею робити брудні справи моїми руками, з Денисом ми в справжніх стосунках, наче не все так і погано.