РОЗДІЛ 25

Аделіна

Наступних вихідних ми поїхали до Бойка старшого на день народження. Чудова можливість зібрати всю нову сім'ю. Було багато людей, звичайно Валерій Михайлович важлива людина, чимало бажаючих його привітати. Та не обійшлось і без мого батька, чиїй компанії я взагалі не буда рада. З Денисом ми практично не спілкувались весь цей час, але зараз звичайно грали роль закоханих. 

- Я піду щось собі, візьму випити, ти будеш? - Такий ввічливий чоловік мені до вподоби, весь вечір здуває порошинки з мене, переймається чи все мені подобається.

- Візьми будь ласка червоного вина. 

- Я швидко. Якщо до тебе підійде мій батько і почне питати про онуків, кажи що ми ще хочемо пожити для себе і дітей плануємо після сорока. Бо щось він занадто захопився нашими відносинами. - Це насправді так мило. Сім'я Дениса, дуже дружня, вони дбають один про одного. Хоч він часто на них скаржиться, мої нові родичі здаються мені приємними. 

- Доню, давай відійдемо у більш спокійне місце, дещо обговоримо. - Я сподівалась, що ми не будемо спілкуватись наодинці. 

Батько пішов у будинок, а я за ним, передчуття не дуже приємне. 

Опинившись в кабінеті, ми були зовсім одні, мені це не подобається.

- Ліно, мені потрібна твоя допомога. Ти ж не думала, що випадково потрапила на роботу до Бойка? Твій свекор дуже переймався тим, що ти закінчила навчання і тепер хочеш працювати. 

- А в чому моя допомога?

- В кабінеті твого чоловіка всі документи на наш новий спільний проект, ти зробиш велику справу, якщо візьмеш папери і трохи підправиш розрахунки на ті, які я відправлю тобі на пошту. 

- Я не буду цього робити, це злочин. 

- Здається ти не зрозуміла, що це не прохання. - Він починаю гніватися від моєї відмови.

- Я не зміню своєї думки і нічого не буду підробляти. 

Отримавши відмову, батько став тим чоловіком, якого я весь час боялась. Він схопив мене за горло і притиснув до стіни сильніше стискаючи.

- Ти виконає, те що я кажу, не зли мене.

- Прибери руки від моєї дружини, негайно. - Ще ніколи я так не раділа проявленню свого чоловіка. Батько прибрав руки з моєї шиї, а Денис підійшов до нього і схопив за лацкан піджака. Я ніколи не звертала на скільки мій чоловік високий, він дивився у вічі Самфонова з не прихованою відразою.

- Ще хоч пальцем торкнешся Аделіни, я тобі руки так переламаю, що жоден травматолог не зможе скласти їх до купи. 

- Синку, мабуть не розумієш з ким розмовляєш.

- Мені все одно з кого вибивати лайно. - На обличчі батька відобразилось здивування, мабуть його ще ніколи не погрожували, всі завжди йому догоджали.  

- Аделіно нам вже час йти. - Денис взяв мене за руку і попід до автомобіля.

Всю дорогу додому я сиділа мовчки, перебираючи тканину сукні руками, не знаючи як взагалі поводитись. 

Коли чоловік зачинив за нами двері я дала волю емоціям, сіла на підлогу і заридала від розпачу, що й досі не позбавилась впливу батька на мене.

- Ліно, заспокойся, все позаду. Я не дам тебе скривдити. - Денис присів біля мене, взяв обличчя в свої руки і почав витирати сльози з моїх щік. Від чого я лише сильніше заплакала. - Мишенятко, будь ласка не плач, мені боляче бачити твої сльози. - Він почав заспокоювати мене, гладити по волоссю, цілувати в чоло. - Не бійся нічого, поки я поруч. - Емоції мене переповнювали і я зробила саме те, що хотіла в той момент.