РОЗДІЛ 23

Аделіна

Вже декілька днів я під враженням від поцілунку Дениса. Це було неочікувано - водночас розізлило мене, бо він не мав права так чинити. Але при цьому всьому моє серце затремтіло. Якийсь час я торкалась губ - не могла повірити, що це дійсно відбулося. В стосунках з хлопцями я не досвідчена, якщо бути точною - зовсім не розуміюсь на них. В мене навіть хлопця не було. Я декілька разів цілувалась в клубі з випадковими хлопцям і то задля цікавості. В свій двадцять один рік я й досі незаймана. Не те щоб, я себе берегла для того самого принца на білому коні, просто так вийшло. Мене постійно контролював батько - наглядав, не дозволяв ночувати у друзів. Думаю, що йому приносило задоволення - керувати мною наче лялькою. Він мене не беріг від поганої компанії чи чогось подібного, більше було схоже, що він мене ховав від світу, а світ від мене. Тому й стосунки я не будувала. Ще одна причина - це те яка картина сім'ї в мене була. Я не хотіла собі пару, щоб точно вберегтися від когось на кшталт батька, тому всіляко уникала хлопців. Я категорично налаштована проти Дениса - мені не потрібні ці стосунки - впевнена, що потраплю ще до однієї пастки.

Єва запропонувала зустрітись, бо давно з нею не бачились, вона хотіла про щось поговорити. Ми домовились піти в кафе - в батьківський будинок я тепер ні ногою. Майже всі свої речі звідти забрала, а зайвий раз наражати себе на зустріч з батьком не хочу. 

Ще я попросила взяти мій старий фотоапарат, хочу повернутись до зйомки - це має відволікти від не правильних думок.

- Дорогенька, шлюб пішов тобі на користь - очі світяться. - звичайно, мене перестали бити, тому і вигляд кращий маю.

- Дякую, прямо не можу натішитися своєму новому статусу. 

- Але не все так погано правда?

- Дійсно, все могло бути гірше. Та давай не про це, про що и хотіла поговорити?

- Я мала давно з тобою поговорити, але не було нагоди. Та й не знала як розпочати цю розмову. - щось не дуже мені подобається початок. - Ти ж не пам'ятаєш своєї мами. - і це дійсно так, хоч вона й зникла, коли мені було п'ять років, але всі спогади дуже розмиті - зі мною працював не один спеціаліст і я думаю, що їхня робота була направлена, на те щоб я повністю забула маму. - Ми були добре знайомі - колись втрьох товаришували, я з твоїм батьком зустрічалась, а потім раптом він обрав Діану. - мою маму. - Народилась ти і почались якісь негаразди - я про це дізнавалась з пліток, саме тоді я ще не була присутня у вашому житті. Загинули батьки Діани, а потім була якась трагедія, після якої твою маму поклали до психіатричної клініки, з якої вона зникла. Ніхто не знає куди вона зникла, Артур не хоче говорити на цю тему, скільки я не питала в нього. Але мені чогось здається, що Діана жива й можливо просто не знає про твоє існування.

- Ти зараз жартуєш? Це не може бути правдою. Як мати могла покинути дитину на цього монстра та залишити в біді? Навіть якщо вона й жива, мені всеодно на неї. - або ні. Я певно ніколи не зрозумію її вчинку. 

- Ліночко, послухай, Артур - страшна людина. Можливо він її залякав, було багато розмов серед людей коли вона зникла. 

- Якщо ти розумієш це, чого ти й досі поруч з ним?

- Мені пощастило, що він дуже кохає мене й ніколи не ображав, буквально носить на руках. - так, Єву дійсно  батько обожнює. - Звичайно я не хочу жити з монстром, але й не могла тебе залишити одну, таку безпомічну. Коли Стас буде повнолітнім я піду не озираючись. І головне, що я хотіла тобі сказати - в мене є передчуття, що тобі щось загрожує.  

- Тобто? Ти щось знаєш?

- Насправді це лише здогадки - просто будь обережною. 

Дуже дивна зустріч вийшла. Єва нічого напряму не сказала, але стало трохи лячно.