РОЗДІЛ 12

Денис

Стукаю у заповітний номер й двері відразу відчиняються.

- Привіт красуне, нареченого замовляла? - спираюсь на дверний прохід, стою в очікуванні запрошення. Міла лише тягне мене за комір сорочки до себе.

- Я думала ти вже не з'явишся. - дуючи губи говорить дівчина.

- Як я міг відмовитись від моєї солоденької?

- Ти так дивився на ту Ліну весь вечір, що мені здався ваш шлюб справжнім.

- Я просто уявляв тебе, щоб не було так огидно бути поруч. - але насправді це не так, мені зовсім не було гидко цілуватися з Аделіною, можливо навіть навпаки й це мене лякає.

Ми зтягуємо одяг один з одного та йдемо у ліжко. Секс з Мілою завжди був гарячим, не міг же я відмовитись від нього через якусь шлюбну ніч, тим паче що моя реакція на дружину, зовсім мені не подобалась. Треба було скоріше позбутись не правильних думок.

Я пообіцяв Ліні, що не прийду вночі, тому залишився у Міли, але коли почало світати вирішив піти в номер для молодят. 

В кімнату пробивалось світло ліхтаря - воно добре освітлювало ліжко на якому спала моя дружина. Я здригнувся лише від самої думки. Вона виглядала беззахисною, вразливою - не такою як завжди, незвично що вона може бути такою...

В мені тліла надія, що після весілля, я повернусь до своєї квартири, а не до будинку батьків. Але не сталося як гадалося, щось викликало коротке замикання - тепер доведеться чекати тиждень поки все полагодять. Через це ми з Аделіною залишились у батьків, треба вдавати щасливу пару, особливо якщо згадати, що ми лише вчора одружились. Бо якщо буде помітно, що ми як кішка з собакою, то батько ще додумається відправити нас у медовий місяць - для зародження палкого кохання. А я йому вже наплів, що він підібрав мені чудову дружину і я закохалася в неї з першого погляду. Бо якби було інакше, не відомо, щоб ще виграла його хвора уява.

Майже всі гості роз'їхались. Батьки ще залишались в готелі, а ми зібрались додому.

- Прошу, Адель. - відкривши двері автомобіля запрошую її сісти. 

- Не називай мене так! До мене так ніхто ніколи не звертається. - вона показово стискає свої кулачки. Обожнюю, коли вона злиться, це так мило.

- Ну значить буду називати тебе Мишка, або Мишеня. -  моя посмішка стає ще виразніша.

- Придурок. - Ліна закочує очі і пристібає пасок безпеки.

- Ми на місці. - розумію, що Аделіна ніколи раніше не була у цьому домі. - Зараз проведу тобі екскурсію. 

- Це не обов'язково. Покажи мені мою кімнату, цього буде достатньо. 

- Нашу кімнату, не забувай.

- Треба звикнути. Це ж не надовго?

- Сподіваюсь не більше тижня. Більше точно не витримаю, думаю що ти дуже голосно хропиш і я не зможу нормально висипатися. 

- Я не хроплю. - Ліна біситься. 

- Ой не знаю. Я впевнений, ти будеш щось робити, що мене буде дратувати. 

- А тобі і робити нічого не треба, ти дратуєш мене одним лиш існуванням. Може зайдемо вже? - вона нетерпляче поставила руки на пояс.

- Прошу. -  пропускаю її вперед жестом. Злюка.