РОЗДІЛ 4

Денис

- Ден, невже обов'язково було до нього лізти з кулаками? 

- Міла, він образив тебе. - від злості аж щелепу зводить. 

- Ну пожартував не вдало, що поробиш. - криво посміхаючись, дівчина намагається розрядити обстановку.

- Гуморист з нього як і боєць - нікудишній. - каже Влад плескаючи мене по плечу. Він має рацію.

- Ти б вже запропонував йому бій, хоч би розважились, а то тут охорона занадто пильна.

- Я подумаю. - видавлюю посмішку і відпиваю ром зі склянки, сподіваючись, що це трохи мене заспокоїть.

Мій головний біль - Андрій Соломко - пихате, нікчемне створіння, яке вважає себе кращим за інших. Синочок депутата, без таткової допомоги нічого не може. Дратує мене з тієї самої хвилини, коли вперше подивився на мою дівчину.

Мої руки так і чешуться, щоб його добряче побити - може й справді запропонувати йому бій, щоб він нарешті зрозумів, що не треба навіть дихати в сторону моєї жінки. 

- Йди сюди любий. - Міла тягне мене на танцювальний майданчик під час повільного треку. Ненавиджу ці танці.

- Тільки за ради тебе. - тягнусь до неї і впиваюся в губи. 

За поцілунком вже забуваю, що ми йшли танцювати. Хапаю її за сідницю, коротенька спідничка так і манить нирнути під неї рукою, ще більше поглинаю в поцілунок. На мить відкриваю очі і мій погляд зупиняється на дівчині біля бару, яка витріщається на нас, як на божевільних, з не прихованою огидою, фиркає й щось каже дівчині поруч. От зараза. 

Іду на бар за порцією алкоголю й помічаю, що та сіра мишка ще там. Підкрадаюся збоку, шоб вона мене не бачина, підхожу ближче і шепочу на вухо: 

- Тільки не кажи, що тобі не хотілось би бути на місці тієї дівчини яку я цілував.

- Дідько, ти мене злякав. - вона підстрибує і б'є мене в плече.

- Дамочко, тільки без рук, не треба до мене домагатися - я маю дівчину. - з гордістю посміхаюсь.

- Ти що дурний? Кому ти потрібен взагалі. - хмикає і невдоволено фиркає, показуючі нудоту.

- Думаю ти б залюбки на мене накинулась. Я бачу це в твоїх очах, не заперечуй цього, крихітко. - Підморгую й дарую свою найкращу посмішку.

- Ну точно дурний, ще й самозакоханий. Йди вже, тебе чекають. - слідкую за поглядом дівчини й помічаю не задоволену Мілу. Дядько, я про неї зовсім забув.

- Якого біса ти робив біля тієї дівки? 

- Мілуся, ти така гарна коли ревнуєш, мені подобається. - притягуючи до себе міцно цілую дівчину.

- Мені не до жартів. - роздратовано говорить крізь зуби і намагається вирватись.

- Не ображайся - просто пожартував трохи, вона смішна.

- На сьогодні з мене вистачить гумористів. Я додому. Проводжати не треба, сама доберусь. 

Чорт, через якусь пришелебкувату остаточно зіпсував вечір. Ще й з Мілою про одруження не поговорив. Сподіваюсь вона не сильно розізлиться, коли дізнається про моє найближче майбутнє.

Наступного дня на диво прокидаюсь так рано, що ще навіть батько спить. От що значить не вдала п'ятниця. 

- Денис це не галюцинації, це дійсно твоє тіло о сьомій ранку п'є каву? - Бойко старший прийшов за дозою вранішньої кави. 

- Тато, я взявся за розум як ти хотів. Сподіваюсь, дурниці з приводу одруження покинули твою голову.

- До речі, добре що ти згадав. Сьогодні ввечері ми йдемо знайомитись з твоєю нареченою.

- Так, було марно сподіватись на твій здоровий глузд. - масуючи скроні піднімаюсь в свою кімнату. Даремно було чекати на відмову батька від партнерства. Тим паче він хотів мене приструнити, вправити мізки і це була чудова нагода для нього. Чому я народився в сім'ї, де гроші важливіші за бажання дітей?