Глава 20

​— Дякую, що врятував! Як ти взагалі мене знайшов? — запитала я, відчуваючи, як тремтіння в склі нарешті вщухає.

​— За кров’ю, що залишилася на рамі. Тітка хоч і наклала закляття, щоб я не зміг тебе знайти, але воно виявилося занадто слабким для мене. Щойно я потрапив до замку, одразу відчув відьомську магію. Неважко було здогадатися, хто саме за цим стоїть. А коли повернувся додому, тебе вже не було, — розповів Стефан. У його голосі досі відчутними нотками тремтіла пригнічена лють.

​— Але як вона змогла зняти твій захист із будинку? — це питання непокоїло мене найбільше. Я ж бачила, як він ретельно оновлював закляття два дні тому.

​— Ця клята відьма відправила до маєтку відьмака, який перекинувся на кота. Цей «пухнастик» пошкодив захист на території за допомогою артефакту темних магів. Він висів у нього на шиї — садівник детально описав і кота, і той дивний нашийник. Потім його впустила до самого будинку одна зі служниць, Дорея напередодні залякала її смертельним прокляттям, якщо та не відчинить двері «гостю», — пояснив Стефан.

​У мене брови на лоба полізли від усвідомлення. Тобто я дві години з азартом спостерігала, як мій майбутній викрадач бігає із садівником по саду та методично руйнує захист? А я ще й реготала!

​— Ой, Стефане... — прошепотіла я з почуттям провини. — Я бачила того кота. Я думала, це просто кумедна тварина, яка хоче зіпсувати клумби. Хто ж знав, що в нього в голові не миші, а плани викрадення...

​— Не карай себе, — він ледь помітно торкнувся пальцями скла. — Вони використали старі методи, на які я не розраховував. Але зараз ми тут. І скоро ти будеш вільна…

Я не встигла нічого відповісти, бо тишу розірвав гуркіт відчинених дверей. На порозі з’явився Крістан. Він тримав у руках об'ємний згорток старого паперу. Тітка залишилася десь там, у глибині залу, але зараз мені було байдуже на неї. Усе, що мало значення — це записи діда Стефана. Інструкція, як витягти мене з цієї скляної в'язниці!

​— Ти дівчат не налякав? — запитав Стефан, здивовано піднявши брови. Його вразила швидкість, з якою Крістан упорався із завданням.

​— Там нікого немає, — знизав плечима світлий маг. — Ми увійшли, Дорея ще вагалася, чи варто підходити до каменя. Довелося трохи її «підштовхнути» для сміливості. Вона стояла поруч і не зводила з мене очей, поки я шукав схованку. Дід заховав записи під дерев’яною дошкою прямо біля його підніжжя…

— Збрехала відьма, що тут дівчата будуть тиждень. Вона з самого початку не збиралася нас сюди супроводжувати, — прогарчав Стефан. — Дорея! Виходь, якщо не хочеш, щоб я спопелив тут все!

​Голос Стефана розрізав світанкову тишу, налякавши сонних пташок. Дорея невдоволено «виплила» з тіні. Вона все ще була зв’язана магічними мотузками Крістана, а на її обличчі відбивався весь спектр ненависті. Здавалося, вона вже тричі прокляла нас подумки. Сподіваюся, захист чоловіків витримає її отруйний язик.

​— Навіщо ти мене надурила? І навіщо взагалі вкрала Амелі? — прошипів Стефан крізь стиснуті щелепи. — Розповідай мені усе, поки я добрий. Бо люди короля будуть копирсатися у твоїх мізках із превеликим задоволенням.

​Дорея злісно дивилася йому прямо в очі, зважуючи ризики. Нарешті вона здалася:

​— Амелі вкрала моє місце! Місце біля моєї матері, яка мала готувати в наступниці мене, а не цю малу дурепу! Я все життя намагалася довести, що я краща, але як тільки народилася ця невдаха, мати була впевнена, що її сила значно більша за нас обох. Вона в п’ять років робила те, що інші починають у шістнадцять! Я зробила все, щоб вона не потрапила до Каменя і не дізналася про свою силу. Я не віддам їй звання Головної відьми! Воно моє!

​Я шоковано дивилася на неї. Оце так пощастило з «рідною» людиною. Цікаво, мати про це знала?

​— Мати Амелі знала про це? — раптом запитав Стефан. Ой, невже я запитала це вголос?

​— Ні. Амелі майже з народження жила з нашою матір’ю, поки її власна мати займалася своїми справами. Моя сестра ніколи не хотіла дітей, тому була рада здихатися зайвих клопотів, — із задоволенням промовила Дорея, дивлячись прямо на дзеркало.

​Вона хотіла вдарити якомога болючіше. І в неї вийшло. Я відчула, як усередині дзеркала щось надломилося. Важко усвідомлювати, що я потрібна була лише бабусі.

​— Тобі Головною відьмою тепер все одно не бути. Тебе вже зачекалася темниця, — холодно промовив Стефан і змахнув рукою, закликаючи чорний туман.

​Крізь марево порталу я побачила невелику кам’яну камеру з одним лише залізним ліжком, похмуре видовище. Мабуть, це і була та сама темниця для «перевиховання», про яку казав Стефан.

​— Йди. Тебе зустрінуть. І без фокусів, інакше наслідки будуть гіршими, — тихо, але загрозливо додав Стефан.

​Крістан взяв Дорею за плече і злегка підштовхнув до розриву в просторі.

​— Йдіть, Дореє. Ви вже й так багато накоїли, не ускладнюйте своє становище ще більше, — спокійніше, але твердо мовив світлий маг.

​Дорея неймовірно повільно наблизилася до чорного отвору в тумані. Вона на мить затрималася на межі, кинувши на нас останній погляд, сповнений чистої отрути, і нарешті ступила всередину, опинившись у своєму новому помешканні. Наостанок вона пролаялася так брудно, що у бідного Крістана вуха почервоніли.

​Портал схлопнувся, залишивши по собі лише благословенну тишу.

​— Нарешті, — зітхнув Крістан, витираючи чоло. 

— Спробуємо дізнатися про звільнення прямо зараз чи вже вдома? — спитав мене Стефан.

— Зараз. З кожною хвилиною це скло тисне на мене все більше. Кілька років ніяке дзеркало в хаті тримати не буду, — впевнено сказала я. Стефан кивнув та віддав мене Крістану, щоб було зручніше вивчити записник, який він дістав зі згортку.

Він був товстий, шкіряний та сильно потертий. Мабуть користувався колишній власник ним часто. Стефан сів на траву та відкрив обережно записник. Кілька хвилин він мовчки листав його, шукаючи потрібну інформацію. Десь на середині він завмер та довго читав.