Глава 19

— Як ти посміла вдертися до мого будинку і викрасти те, що належить мені?! — прогарчав Стефан. Вперше я чула його голос, настільки переповнений люттю та ненавистю. Навіть у мене дрижаки пішли. Треба запам'ятати, що злити його не можна.

Тітку миттєво огорнула його темна магія. Чорні, наче викуті з самої ночі, канати міцно обплели її тіло, притискаючи руки до боків і блокуючи будь-яку можливість чаклувати. Якою б сильною вона не була відьмою — навіть Головною, перед міццю темного мага вона здавалася лише розлюченим кошеням.

— Там сидить моя племінниця, тому це моя річ! — заверещала тітка, продовжуючи з маніакальною впертістю рити собі могилу.

— О-о... То ти, виходить, намагалася «врятувати» Амелі? — награно здивованим голосом перепитав Стефан. Він зупинився прямо над дзеркалом, і я побачила, як його чорні очі на мить пом’якшали, коли він глянув на скло, але за мить знову перетворилися на крижані леза, спрямовані на відьму.

Тітка замовкла, гнівно свердлячи його очима. Вона розуміла, що її брехня про «порятунок» буде звучати безглуздо на фоні кувалди, що валялася в кутку.

​— Ти можеш виправити свою божевільну помилку прямо зараз, — прошипів Стефан, і його голос вібрував від стримуваної ненависті. — Ми йдемо до Храму, і ти власноруч допомагаєш мені витягти записники мого діда. Якщо відмовишся — я розірву тебе на шматки прямо тут, і жоден бог не встигне тебе почути!

​Тітка, попри зашморг магічних канатів, спробувала випрямити спину й зневажливо пирхнула.

​— Король Норман тебе покарає, якщо з мене впаде бодай одна волосина! — гордо вигукнула вона, наївно вірячи у свій статус «головної відьми».

​— Король уже знає, що ти накоїла, — Стефан хижо усміхнувся, — Тобі вже підготували затишну камеру в темниці для «перевиховання». Ти спровокувала напад на королівську скарбницю, пошкодила державний захист, вдерлася до мого дому і погрожувала моїй служниці, щоб та впустила твого поплічника. А на додачу — викрала мою сімейну реліквію і намагалася її знищити. Тебе чекає дуже «довге та цікаве» життя в чотирьох стінах.

​Він зробив крок ближче, і тіні навколо нього згустилися до стану непроглядної ночі.

​— Як гадаєш, що обере Норман: одну скажену відьму чи спокій у своїй скарбниці та моя вірність? Він сам повідомив мені, що тебе не обов'язково повертати живою.

​Тітка зблідла. Її впевненість танула на очах, як сніг під окропом. Вона перевела погляд на мене, на ціле скло, яке вона так запекло намагалася розбити, і вперше в її очах я побачила справжній страх.

​— Я... я зроблю, що ти хочеш, — прохрипіла вона, коли магічні пута стиснули її горло трохи сильніше. — Тільки не вбивай.

​— Розумний вибір, — сказав Стефан. Він обережно, майже благоговійно, підняв з підлоги мою раму однією рукою, а іншою різко смикнув за магічний ланцюг, змушуючи тітку спіткнутися та все ж йти за ним, наче вівця. 

​Ми нарешті вийшли з вежі, де мене тримала ця божевільна. Як виявилося, вежа височіла на самій території Храму Першої Відьми. Не дивно, що я не одразу зрозуміла, де перебуваю — за свого минулого життя я ні разу тут не була. Але я знала, як виглядає сам Храм, тому впізнала. У бабусі була картина з його зображенням, яку їй подарував дідусь. 

На вулиці вже майже світало, і перші промені сонця золотили верхівки дерев. Стефан упевнено крокував до головної споруди зі світлого каменю. Навіть через скло я відчувала потужну, майже відчутну на дотик енергію, що виходила від стін Храму. Біля входу я помітила знайому постать — це був Крістан. Він нервово ходив туди-сюди біля масивних дверей, аж поки не побачив нас. Мабуть, Стефан встиг викликати його на допомогу, поки я «літала» по вежі.

​— Нарешті! З нею все гаразд? — схвильовано запитав світлий маг, щойно ми підійшли ближче. Його обличчя проясніло, коли він побачив цілу раму дзеркала.

​— Так. Ця дурепа не змогла пробити захист, — Стефан коротко кивнув у бік тітки, яку він усе ще тягнув за собою на магічному ланцюгу. Шкода, що мені не було видно її обличчя.

​— Фізично я не постраждала, але те, що вона робила, задоволення мені не принесло. Тепер та кувалда мені в жахіттях снитися буде! — пробурчала я ображено.

​— Я допоможу тобі відволіктися від них, у мене є багато способів, — Стефан розвернув дзеркало до себе обличчям і спокусливо усміхнувся. Я лише закотила очі й обурено цокнула язиком. Невиправний нахаба! Навколо нас стіни прадавнього Храму, а він влаштовує флірт із відображенням.

​— Потім позаграєш до своєї відьмочки, нам треба йти. Чим швидше закінчимо, тим скоріше визволимо бідну дівчину, — з докором перервав його Крістан, натякаючи на серйозність моменту.

​— Я не його відьмочка! — вигукнула я, забувши на мить, що він мене не чує. Проте Стефан чудово чув, і після моїх слів його усмішка стала ще ширшою. Як він може так блискавично змінювати стан? Тільки-но лютував, наче шторм у відкритому морі, а зараз сяє, мов сонце в літню спеку.

​— Ми про це потім поговоримо, — підморгнув мені цей маніпулятор і нарешті звернувся до Крістана: — Ти можеш зв'язати цю своєю магією? Бо мою темну енергію захист Храму не пропустить далі порога.

​— Так, легко. Знімай свою, — відповів Крістан, закликаючи до долонь світлу силу. Яскрава біла кулька в його руках миттєво витягнулася, перетворюючись на сліпучу магічну мотузку.

​Стефан розвіяв чорний туман навколо тітки. Вона не встигла навіть оком кліпнути, як Крістан спрямував на неї свою світлу магію, міцно скувавши її руки за спиною. Тітка з неприхованою злістю подивилася на чоловіків — тепер вона була «упакована» за всіма правилами храмової безпеки.

​— Прошу, пані Головна відьмо! Після Вас, — награно галантно Крістан повів рукою, запрошуючи тітку зайти до Храму.

​Тітка рушила не одразу. Кілька хвилин вона стояла стовпом, лихоманково розмірковуючи, що їй робити. Я прямо бачила, як у її голові крутяться іржаві шестерні: мабуть, вигадувала черговий безглуздий план порятунку своєї шкури.