Глава 4

Недовго він мене розважав. Швидко прийняв душ, це я зрозуміла за шумом води з сусідньої кімнати, переодягся та кудись втік. Шкода, що мені під таким кутом нічого не було видно. Хоча... може, воно й на краще. Хорошого потроху, а то ще рама трісне від надмірного перепаду температури.

​Цікаво, навіщо йому це дзеркало? Може, якась родинна реліквія? Бо вкрасти його в нього точно ніхто не міг, бо п’ятдесят років тому його самого ще й у проєкті не було. На вигляд йому років тридцять п’ять, максимум. А темні маги живуть трохи менше за нас, відьом: всього років сто сорок, тоді як ми можемо дотягнути й до двохсот. Це що ж виходить... я йому в бабусі годжуся? ​Який жах. 

Настрій миттєво зіпсувався. Чверть життя провести в склі — це вам не жарти. Чи виберуся я звідси колись? А якщо так, то якою? Залишуся двадцятидворічною дівчиною чи одразу стану зрілою жінкою зі зморшками, якій за сімдесят? Ці питання я ставлю собі всі ці роки, але відповіді тиша мені не дає.

​На вулиці вже ніч, у кімнаті темно. Де ж його носить? Порядна людина вже б спати лягала, а його все немає. Мені знову стало нудно й самотньо. Коли ти заперта в дзеркалі, чужа присутність — це єдине, що нагадує тобі про власне існування.

​Раптом двері відчинилися, і в ту ж мить, ніби за командою, спалахнули всі свічки в кімнаті. До вух долетів тонкий жіночий сміх та низьке чоловіче шепотіння. І ось вони — герої ночі, прямо перед моїм «обличчям».

​Мій господар, не гаючи часу, почав активно лапати та роздягати якусь блондинку з дуже великими… очима, кхм. Вона грайливо пищала, вигиналася і гладила його тіло так, ніби намагалася перевірити якість його шкіри на дотик. Ох же ж розпусник! Притяг якусь дівку.

Це що, мені тепер за цим неподобством спостерігати?

​— О, Стефане, ти такий нетерплячий, — промурчала блондинка, закидаючи голову назад.

Я закотила очі так сильно, що ледь не побачила власну потилицю. Цей Стефан якраз притис кралю до краю каміна — прямо піді мною. Добре, що камін був холодний, а то я б не позаздрила її п’ятій точці. Хоча, судячи з її вигляду, вона б і вогню не помітила.

​Його обличчя було в кількох сантиметрах від моєї поверхні. Очі темні, як ніч за вікном. Аж моторошно. Він так жадібно її цілував, наче вона була його останньою вечерею перед стратою. Я мимоволі задивилася. Мене ще ніхто так не цілував... Цікаво, як це?

​— Йдіть геть подалі від мене, збоченці! — крикнула я щодуху, не витримавши цього нахабного порушення мого особистого простору.

​Раптом Стефан завмер. Його погляд, щойно туманний від пристрасті, миттєво сфокусувався і піднявся прямо на мене.

​— Ти щось чула? — різко запитав він дівчину.

— Що? Ти про що, любий? — спантеличено пролепетала та, намагаючись знову припасти до його губ.

— Якийсь голос. Мабуть, з вулиці, — пробурмотів він, але в його очах промайнув сумнів. — Продовжимо.

​Він підхопив білявку за стегна і поніс на ліжко, на ходу звільняючи її від залишків одягу.

Він мене чув?! Та невже? Бути того не може! Я відчула, як всередині все завібрувало від збудження. Та не того, про що ви подумали! Треба перевірити, чи чує він насправді.

​— О-о-о, Стефане! — голосно простогнала я, пародіюючи солодкий голос тієї кралі, і зареготала на всю горлянку.

​Він знову завмер. Обернувся. Чує! Оце так диво!

— Так, Стефане, я тут! — продовжила я волати, насолоджуючись його розгубленістю.

​Він кілька секунд підозріло вдивлявся в дзеркало, але білявка на ліжку почала видавати такі звуки, що він, мабуть, вирішив списати все на галюцинації. Він відвернувся і... зняв штани.

О Боги! Що ж ти робиш?! Я миттєво заплющила очі. Ну скільки можна цього безсоромства? А дівчина почала так кричати, наче її різали на шматки.

​— Встав їй ганчірку до рота, бо я зараз оглухну! — крикнула я, але цього разу мене вже не почули.

​Ну і не дивно — їм точно було не до порад старої відьми з антикварного скла. Що він з нею витворяв! Я іноді підглядала одним оком і дивувалася. Невже за п’ятдесят років техніка так змінилася, чи це мені просто не пощастило з Віктором? Хоча... Віктор же по хлопцях був, звідки йому знати, як це робити з жінкою?! Тоді навіщо він зі мною кілька разів пробував? Перевіряв, у чому різниця? Якщо чесно, мені тоді зовсім не сподобалося — було відчуття, наче я експонат у музеї, який просто перевіряють на міцність.

А цій, схоже, дуже подобалося. Навіть занадто. Я наче проходжу через різні види катівень: бабусині шкарпетки, антикварне волосся з носа, підвал зі щурами, а тепер — інтимна гімнастика. Один кат гірший за іншого.

​Що ж мені так не щастить на нормальних власників? Хоча, якщо подумати… чи купив би хтось притомний цей старий дивний мотлох? Хіба що такий самий дивак зі специфічними смаками. Це ж логічно. Чого я тоді скаржуся? Мабуть, мені судилося страждати вічність.

​Зрештою, під ці нескінченні звуки «великої любові» я й не помітила, як знову провалилася в сон. Моя суперсила — відключатися, коли реальність стає надто огидною, знову мене врятувала.