Розділ 1 Початок

Емілія Грейс стояла на балконі свого родинного дому, спостерігаючи, як за вікном проносяться нічні вогні міста. В її серці все було переповнено — страх, сум і гіркота. Вона навіть не пам'ятала, коли останній раз відчувала себе вільною. Її погляд ковзав по далекому горизонту, де зливалося чорне небо з морем. Тільки там, на відстані, вона знаходила трохи спокою, хоч і не могла втекти від реальності, що оточувала її тут, вдома.

Її батько, Річард Грейс, людина, яку всі боялися, любив свою молодшу доньку Сефіру більше, ніж Емілію. Вони завжди говорили, що Сефіра — це майбутнє сім’ї, її таланти, її краса. А Емілія була просто частиною плану. Вона мала бути просто тією, кого віддадуть за Данте Вальмута.

Данте Вальмут. Найбагатший чоловік у місті, майже міфічна фігура, яка керувала не лише бізнесом, а й усіма тіньовими угодами. Легенда про його жорстокість і байдужість до людських страждань лунала по всіх кутах міста. Але її батьки навіть не думали про те, ким він був насправді. Їм було важливо тільки одне — Данте міг дати їм те, що вони завжди прагнули: владу і гроші.

"Ти мусиш це зробити, Еміліє," — повторював батько, коли розмова заходила про майбутнє. "Він — твій шлях. Для тебе це шанс."

Але насправді він не мав наміру питати її думку.

Сефіра, її сестра, була для всіх веселою та безтурботною дівчиною, яка завжди була в центрі уваги. Вона вміла посміхатися так, що всі думали, ніби вона — ангел. Проте в глибині душі вона відчувала заздрість до старшої сестри, навіть якщо намагалася це приховати. Іноді її язик був гострим, її погляди — холодними. Сефіра сміялася з Емілії, коли та відчувала біль, коли стискала зуби, аби не показати свою слабкість.

"Ти завжди була тінню," — іноді казала вона, хоча зазвичай це супроводжувалося легким сміхом, який приховував більш темні почуття. "Ніколи не порівнюй себе зі мною."

Емілія знала, що її сестра заздрила їй. І хоч це було неприємно, вона не могла змінити нічого. Вона була лише частиною плану, частиною великої угоди, яку її батьки уклали за її спиною. Вони віддали її за Данте Вальмута, бо їй було легше жертвувати. Її не було шкода. Усі бачили в ній тільки інструмент для досягнення своїх цілей.

Мати завжди підтримувала Сефіру, бачивши в ній ту, хто має продовжити родинний рід. Вона була мила, вона була на піку краси і підкорювала серця. Мати навіть не помічала, як відверто ігнорувала Емілію, наче та була просто фоном у цій картині.

Емілія не була такою, як її сестра, вона не була такою ж гарною чи популярною, але в глибині душі вона відчувала, що у неї є щось більше, ніж просто роль, яку їй приписали. Вона була готова боротися за себе, навіть якщо це означало йти в невідомість і пристосовуватися до нових правил.

Але зараз її вибір був зроблений. І все, що залишалося — це зустрітися з Данте Вальмутом, чоловіком, який для неї був всього лише частиною цієї гри, цього жорстокого світу, в якому вона ніколи не мала шансів.

Вона затримала подих, подивившись у вікно. Місячне світло відбивалося від темних вулиць міста. І хоч вона боялася того, що попереду, Емілія знала одне — її життя ніколи не буде таким, як раніше. І цей новий світ, світ Данте Вальмута, обіцяв бути набагато темнішим, ніж вона могла собі уявити.

Емілія зітхнула, відводячи погляд від безкрайого міста. Сестра Сефіра підійшла до неї, її ніжний сміх наповнив кімнату.

"Ти думаєш про нього, так?. Ти повинна радіти що ти будеш з таким чоловіком як він." — промовила Сефіра, коли побачила вираз на обличчі старшої сестри.

Емілія подивилася на сестру, не відповідаючи, але в її очах було одне питання: чи справді вона готова впустити цього чоловіка в своє життя? Чи є в ньому щось більше, ніж те, що показує зовнішній світ?

Майбутнє було перед нею, і вона навіть не знала, що чекає її за наступним поворотом долі. Але одного вона була певна — життя більше не буде таким, як раніше.

І це лише початок її історії.