Глава 11.1

Настав привітний ранок, сонце давно виднілось через набурмосяні, темно - сині хмари.

Хоч на вулиці було прохолодно і різке сніжне повітря безжалісно зазирало Макару під куртку він впевнено вирішив їхати не пошуки своєї коханої дівчини.

Але не врахував одного простого правила :

« Коли справа повʼязана зі злодієм, для якого будь-яке людське життя, не вважається дорогоцінним, потрібно бути обачливішим і пильнувати кожної секунди за незнайомими перехожими.»

— Не підкажете де тут найблищий супер - маркет, ми тут вперше. — чоловік років 40 вперто вдивляється в очі і запитує доволі звичне питання.

— Так звісно, — хлопець збирався сідати до своєї автівки, навіть встиг відкрити двері. — їдьте прямо, після першого світлофору поверніть направо, неподалік парку, знаходиться потрібний магазин.

І хоча голос Макара звучав доволі дзвінко і чутно, чоловік далі продовжив розмову :

— Не зрозумів… Пробач, що турбую, якщо не важко підійди до нашої машини, в мене проблеми зі слухом.

Пуста вулиця, на годиннику сьома ранку, незнайомці які заблукали в чужому місті.

Зайвих думок у темноволосого хлопця це не викликало і він без сумніву наблизився  до машини, внаслідок це була його найбільша помилка.

Вмить в затоновоному великому чорному джипі, відкрились задні двері і звідти швидкими кроками вийшли три здоровенних мужика, які одночасно вхопили Макара за руки, та затягли в машину.

— Негайно відпустіть, я викликаю поліцію. — суворими криками Макар почав погрожувати бандитам, але хіба їх це зупинить ?

Коли за їхніми плечами приховується чорна справа Михайла Миколайовича.

— Ти дійсно спритний, але не настільки як думаєш. — починають сміятись на всю автівку і бити його по плечу.

Джип їхав з шаленою швидкістю, ніби намагався перемогти в гонці.

Було б добре, якщо ця ситуація виявилась чиїмось злим жартом, але на превеликий жаль, через пів години Макар опинився в темному підвалі з запріснявілим запахом,  він був настільки їдкий, що починала паморочитися голова.

Хотілось пити, і щоб скоріше розвʼязали його руки та ноги, злість виливалась з його очей, але цього було не достатньо, щоб врятуватись з ганебної ситуації.

— Довго не протяне. — промовив один із накачаних велетнів.

Він докурив цигарку та кинув її прямо в обличчя бідному хлопцеві, який хотів вигукнути декілька «лагідних» слів в його сторону. Але повʼязка яка міцно закривала його вуста, не дозволяла вимовити ні звуку.

Через декілька годин в темний, вологий підвал відчинились гучним скрипом двері, і перед очима Макара зʼявився його найсуворіший ворог.

— Охохо, що за люди… Ти звісно ж забув з ким вирішив пограти в хованки, — міцна рука хапає за шию і притягує до себе. — то я тобі нагадаю, хто власник цього світу. Мілана у мене, і в цей раз ти її не отримаєш.

Злісні амбали - викрадачі збіглися, щоб попильнувати за гучними подіями, вони переглядались один з одним.

Їх губи розтягувалися в посмішці, і це було важко не помітити.

— Ммм. — мичання яке звучало з рота хлопця, викликало нахабний смішок у Михайла.

— Говори, що думаєш. — знущається. — Невже повʼязка тобі заважає ? — нарешті відпускає Макара, і піднімається з підлоги.

— Зніміть повʼязку, — дає завдання своїм бандитам.

Спрага і втома наповнювало тіло бідного хлопця, і навіть в цій безвихідній ситуацію, він думав про кохану Мілану.

Переймався про її життя, сподівався, що загарбницькі руки його колишнього керівника не торкаються її.

— Обовʼязково виберусь з цієї пастки, Мілашка почекай трішки. — прошепотів піднявши голову догори, в надії побачити план своєї майбутньої втечі.

*****
Після зустрічі з батьком, Артем відразу поїхав своєї улюбленої Олеські, побачивши її стривожені очі, обійняв і сказав :

— Сумував за тобою... Без тебе відчував себе, як день без сонця. Похмурий, сірий,  без солодкого присмаку твоїх губ.

Вона цілувала хлопця, ніби його вічність поряд не було.

Здалось, що всі проблеми вмить зникли, але це було помилкове відчуття.

— Макар ще зранку поїхав на пошуки Мілани, і до цього часу не повернувся. — виглядає в вікно.

— Мілана знайшлась, прошу Олеська не переймайся... З нею все добре.

Дівчина не витримує напруги, і починає розпитувати кожну деталь про свою подругу. Дізнавшись гірку правду, вона завмерла в мовчанні і прикрила свої розоваті вуста, рукою.

— Невже твій батько дійсно до цього причетний... — їй було важко вимовляти ці слова, а Артему ще важче повірити в сказане.

— Люди не змінюються. — напружено видихає повітря.

Хлопець починає монотонно ходити по кімнаті, придумуючи в голові правильний вихід.

В безвихідних ситуаціях, доля дуже часто втручається в життя, щоб допомогти виправити помилки минулого, тож через деякий час до Артема зателефонув смартфон.

— Друже привіт, сподіваюсь ти не видалив мій номер. — дуже невчасно..

— Ало, мабуть все таки видалив. А хто телефонує ? — червоніючи задає питання.

— Не очікував на таку відповідь, але не ображаюсь. Твій старий, гарний знайомий Алекс. — тиша, Артем намагається згадати, про кого йде річ. — Ну, одногрупник, разом навчались...

Авжеж, згадав. Сашка був надійним приятелем в студентські роки, і весь час підтримував Артема в нових починнях.

Після закінчення університета, життя розкинуло друзів по різних містах, і кожен зайнявся своєю улюбленою справою, а номери телефону, загубились та запилились в папці контактів.

— Як я радий тебе чути... Скільки років не спілкувалися, — Леська намагається підслухати телефону розмову, Артем її лагідно взяв за руку та посміхнувся. — звісно я не проти зустрітися, тільки звідки ти дізнався, що я знаходжусь в твоєму місті ? — здивування на обличчі.

Хлопець піднімає брови догори, мов дві дуги і з нетерпінням чекає на відповідь старого друга.

— Від мене нічого не приховаєш... Тож чекаю тебе через декілька годин, в кафе , адресу напишу тобі в повідомлення. Тема досить серйозна, тож налаштовуйся на важливу розмову.