10.3

Мілана

Прокинулась і сподівалась, що мені наснився нічний кошмар, але коли побачила перед очима незнайомий інтер‘єр будинку, впала в розпач.

Здавалось мій крик чули всі люди, які живуть неподалік цього маєтку, але ніхто не наважився мені допомогти.

— Пити хочеш ? — холодний чоловічий голос запитує мене.

А я ледве розумію хто переді мною знаходиться.

Знайоме обличчя, і здається раніше мені доводилось бачити перед собою цього чоловіка. Його сильні руки та громезні плечі, не викликають у мене довіри і я  сідаю на край дивана.

— Глуха чи що ? Води хочеш чи тобі достатньо рідини з твоїх солоних сліз...

Згадала...

Ще більше року тому, мене викрав цей амбал  і затягнув в автівку, тоді єдине моє бажання було, більше ніколи в житті його не зустріти, але воно, на жаль, не здійснилось.

Ще хвилину постоявши в тиші, він відвернув від мене своє накачане, велике тіло і попрямув з кімнати, не дождавшись мою відповідь. Краще я помру від спраги, ніж скуштую воду, яку він мені запропонував.

В думках застрягли слова Михайла Миколайовича, вони лунали як погроза, тому я їх добре запам‘ятала :

« Якщо будеш намагатись втекти, то це марно. Цього в тебе не вийде ! Якщо якимось чином повідомиш про викрадення Макару, то відразу можеш забути про його імʼя, і взагалі про його особистість. Мої люди його вб‘ють і ця провина буде на тобі все життя, а ти ж знаєш, що прибрати непотрібну людину для мене, це як перемогти в шахматах.

Шах і мат — королю...»

І якби я сказала, що ця промова мене не налякала, то я збрешу.

Збрешу двічі, тричі, але в цей раз ніяким чином не буду намагатись врятувати своє життя, адже тоді втрачу життя коханого.

Звук відчинення дверей і повільні кроки, заставляють моє серце завмирати в невідомості, надія гасне як запалена свічка через сильних вітер, а сльози більше не витікають з моїх очей, вони втомились від постійної втоми.

— Ось тут я і живу, грошима поки що тут не пахне, але затримуватись в цьому місті на довго не планую. — Михайло дуже голосно та впевнено комусь розповідає про свої плани.

Підходжу до дверей, щоб підслухати розмову.

— Непогано, — знайомий голос, мої очі округлються. — через скільки днів плануєш летіти в Турцію ?

— Два дні і ми покидаємо нашу країну. Справ багато, але намагаємось їх вирішити якомога скоріше.

Вийти з кімнати чи ні ?

Мене попереджали, щоб втікати я не намагалась, але за вільне пересування будинком, ні слова не повідомили, тож наважуюсь.

Мої сумніви не покидають мене, але я прямую на звук розмови, яка звучить доволі спокійною.

— Мілано, сонечко, — дорослий, пихатий викрадач дуже радий мене бачити. — ти вже прокинулась ?

Звісно прокинулась, невже неочікували ?

Після того як мене отруїли дивним напоєм я поринула в сон на багато годин, і мені не відомо коли я прийшла в себе, і який сьогодні день.

— Тато, ванна кімната доволі затишна. — підіймаю очі і бачу перед собою Артема.

Мій рот широко відкривається, і я не можу підібрати слів.

Невже Михайло його тато ?

Звісно ж подив Артема неможливо не помітити і він зупиняється біля столу і не може наважитись приблизитись до мене.

— А хто ця дівчина, познайомиш ? — в його голосі відчувається гра, і я продовжую мовчати.

— Мілана, донька мого товариша. — час від часу кидає на мене свій брудний погляд. — Вона поки що гостює у мене, пізніше полетить до свого батька в Турцію, і в цьому я їй допоможу.

Брехня від якої починає нудити, але Артем не заперечує тату, лише гойдає головою і дивиться на мене.

Сподіваюсь він мене врятує.

*****
— Ало, я вас слухаю. — телефоний дзвінок до Міші для мене шанс на дізнання правди.

Він поспішно відходить в іншу кімнату, щоб вирішити важливі робочі питання, і я в ту ж секунду запитую шепотом : 

— Артем, ти знаєш, про викрадення ? — брови піднімаються, дивлюсь з великою надією на хлопця.

— Знаю, обіцяю, що ми з Макаром заберемо тебе звідси. — мовчання, повертає голову, щоб впевнетись, що нікого поряд немає. — Твій коханий повернувся, і в пошуках тебе. Він дізнався про брехню твоєї подруги Каті, вони навмисно влаштувала ваше розставання.

В моїх думках всі пазли сходяться.

Дівчина, яку я вважала найближчою подругою, виявилась справжнісіньким ворогом...

— Щаслива, що Макар повернувся. Але... — нахиляюсь до Артема. — Мені погрожують, тому не потрібно казати Макару, моє місцезнаходження. Твій батько жорстока людина, і він не залишить мого коханого живим.

Встигаю закінчити розмову, як до нас повертається багатій, який руйнує моє серце.

*****

— Ти знаєш, дійсно, розумію, що гроші і влада, найголовніший козир в цьому житті. — Артем намагається повернути довіру батька і починає виконувати роль в його злій грі.

Хоч його слова не правдиві, але через них по моєму тілі пробігають сотні льодяних мурашок.

— Нарешті ти це зрозумів. — випиває останній ковток віскі.

Найгірше знаходитись в сподіваннях та намагатись вірити в найкраще, і хоча Михайло мене не чіпає своїми бридкими руками, все одно йому не довіряю, і не наважуюсь закрити свої очі, допоки він знаходиться поряд зі мною.

Залишилось декілька днів, і якщо Артем з Макаром не встигнуть вигадати план для мого врятування, мене заберуть в іншу країну, ніби ляльку яку ніхто ніколи нічого не питає.