Глава 10

«Домовленість про нерозголошення інформації» і підпис Катерини.

Що це ? Ніякої більш детальної інформації, окрім цієї дивакуватої назви документа, немає. Що ця дівка вже придумала ?

— Кран зламався, протікає, ходи - но подивись. — витирає своє вологе волосся об пухнастий рушник.

— Не зрозуміла, — стрімко та різко вихватює аркуш з моєї руки. — ти чому чіпаєш чуже ?

Невже між нами є секрети…

Все своє спільне дитинство проводили разом, були один для одного найближчими і найріднішими людьми.

То що зараз сталось, і чому в Каті така дивна реакція ?

— Звідки цей договір і з ким ти його уклала. — не поїду від сестри, допоки не дізнаюсь відповідь.

— З замовником картини, я ж виконала нове замовлення.

Біжить до мольберту і показує своє творіння.

— Портрет родини замовника, ти ж прекрасно розумієш, що це особиста картина, з зображенням родини.

Заспокоїла, дійсно, на картині зображені чужі люди, і напевно вони не хотіли, щоб якісь зайві очі бачили їхній сімейний затишок.

— Гаразд, пробач, що втручаюсь. Можливо дійсно не правий, ти не ображайся на мене сестричко ! — відкриваю двері та планую їхати додому.

*****

Мілана

— Леська тримай мене, бо впаду. — кричу до подружки в надії, що вона допоможе.

Але вона ледве сама може нормально стояти на ковзанах, і весь час сміється, над тим, що починає падати.

— Тримаю, тримаю. Якщо я знову впаду, більше на цю ковзанку не прийду. — з гумором в голосі повідомляє, і тримається за перила.

— Давно ми так не відпочивали, навіть встигла згадати студентські роки.

Невчасний дзвінок телефону, завжди руйнує мої плани, і мені в котре хочеться вімкнути режим тиші на смартфоні.

— Чого телефонує, заскучала ? — Леся одразу помітила, що телефонує Катя, і з незадоволеним обличчям відвернулась в іншу сторону.

— Ало, привіт. Не зайнята, — чую скриготіння зубів Олесі і роздратоване цмокання язиком. — нове замовлення ? Звісно цікаво…

*****

— Ну не довіряю, я цій хитрій лисиці. Не вірю і все, ти можеш мені розповідати, що заманеться, але думку про неї я не зміню.

Катька повідомила про нового замовника, який дуже зацікавлений нашою творчістю, і сьогодні ввечері він запланував спільну бесіду з моєю подругою, і звісно ж зі мною.

— Відмовся, — Олеся зовсім не підтримує мій вибір. — навіщо тобі це ? Ти маєш достатньо багато своїх клієнтів, і чому так пізно домовились про зустріч?! Невже не можна перенести на завтра ?

*****

— Не переймайся все буде добре. — одягаю свою улюблену курточку та шапку, через морозну погоду на вулиці. — Я буду не сама, і ми з Катьою повернемося цілі і не ушкоджені.

Олеся зовсім не довіряє моїй подрузі, намагається переконати в її ліцемірності та підлому ставленні до мене, але ж мені відома справжня Катька, вона весела, щира.

Не знаю, чому вони не знайшли спільну мову, але головне що вони обоє мої найближчі подруги, і я дуже їх ціную.

*****

Катерина

Хоч би все відбулось за планом, тремчу як студентка перед важливими екзаменами .

Хоча чому хвилюватись, Михайло Миколайович, її точно не відпустить, і нарешті я зустрінусь з Макаром.

— Ало, ти де ? Я вже зачекалася на морозі. — телефоную Мілані.

— Пробач, тут затори… — гучний свист з динаміку телефона, і я більше не чую подругу.

*****

— Ледве встигла. — цілує мене в щічку та гаряче обіймає. — Тримай чай, щоб не замерзла.

Хоч вона і піклується про мене, але мені її зовсім не шкода.

Мілана сама винна, що відбуваються ці події, не потрібно було переїжджати саме в це місто де я мешкаю, існує безліч варіантів, і саме цей, бажано було оминути.

— То що, де замовник ? — оглядає місце зустрічі.

— Через декілька хвилин буде на місці. — помічаю потрібний автомобіль. — Ой, ось він. — показую напрямок рукою.

— Ходімо, ти чому зупинилась?! — з надією в очах запитує подруга.

— Голова почала боліти. — хапаюсь за обличчя та вдаю запаморочення. — Будь ласка, йди до машини, замовник чекає, а я швиденько в аптеку забіжу, і до тебе. — вмовляю. — Не хочеться, через наше запізнення втратити клієнта.

Мілана зовсім не вагається, і навіть більше переймається за моє самопочуття.

Я впевнено крокую до аптеки, і розумію який вдалий район ми обрали для співбесіди, ні людей, ні нормального освітлення, декілька фонарів блимають, і ледве випромінюють світло.

Зайшовши в приміщення, через вікно помічаю, що дівчина все ж таки відчинила задні двері автомобіля, і вмить він з шаленою швидкістю поїхав в інший бік.

Нарешті, ну нарешті це сталось… Сподіваюсь, вона більше ніколи не побачить мого Макарчика і не буде заважати нашому щастю.

Стас

— Давно її немає ? — не встигаю втамувати подих.

— Декілька годин, вона поїхала з твоєю сестрою на співбесіду, телефон не відповідає… — Олеся ледве не плаче.

А що ж мені їй сказати, якщо я тільки що був вдома в Каті, і вона як ні вчому не бувало, дивиться свій улюблений серіал.

— Тихо, все буде добре. — обережно тримаю дівчину за плечі та дивлюсь на її очі, з яких стрімким джерелом стікають сльози. — Буду її шукати, якщо щось дізнаюсь зателефоную.

— Я повідомлю Артема, — набирає номер на смартфоні. — потрібно заспокоїтися…

Забираю Леськин телефон, і повідомляю, що не потрібно робити поспішних дій, для початку краще самому в усьому розібратись.

*****

Зі всієї сили та злості гупаю ногою в  двері в будинку сестри, вона як спеціально, довго відмикає замок.

— Забув щось ? Ти декілька хвилин тому був в мене в гостях… — одягнена в білу піжаму, розумію, що планувала лягати спати.

— Що ти з нею зробила ? — штовхаю Катю і вона падає на підлогу. — Де Мілана ?!

— Обережніше. Вона в тому місці, де повинна бути… — з спокоєм на обличчі промовляє слова.

— Ти її вбила ? — від однією думки стає не по собі …

— Я що навіжена чи вбивця ? Жива вона, поїхала відпочивати з гарним чоловіком, який її до речі кохає.