9.3

— Я так розумію у вас конкуренція ? — обмінюється поглядом з водієм, і одразу поринає в своїх думках.

— Не те щоб конкуренція, але її роботи, справді жахливі. А як вас звуть ? Навіть забула запитати. — примружую погляд.

— Михайло Миколайович, я правильно розумію, ти добре знаєш Мілану і тобі відома про неї деяка інформація ?

Але цих слів я більше не  помічаю, в голові туман, і я намагаюсь згадати де чула його ім‘я і прізвище, в ту ж секунду перед очима з‘являється момент, де подружка розповідає про своє затьмарене минуле...

Повірити своїм очам не можу, і співпадіння  в нашому світі не існує, поки ми прямуємо до вокзалу, адже дорогу до потрібного району я показала,  наважуюсь запитати одну маленьку деталь.

— Вибачаюсь, за моє питання, але ви власник «Кепітал -компанії» ? — в автомобілі тиша, лише відчувається холодне дихання чоловіка, і стукіт серця, він виглядає як дикий хижак, який шукає своє жертву.

— Звідти ти про мене знаєш ? — натякає водію зупинити машину біля узбіччя дороги. — Слідкуєш за мною, хто ти така ? — голос стає крижаним і він починає кричати на все горло, але я не тікаю з автівки, я впевнена, що зустріла його для певної місії.

— Мілана розповідала, хоча ми з нею в поганих стосунках, вона все одно вважає мене подругою. Вона нещодавно розлучилась зі своїм хлопцем, він поїхав геть з цього міста, а бідна дівчинка не може знайти собі місця, бігаючи від одного краю кімнати до іншого. — промовляю все з іронією, щоб Михайло зрозумів, що теплими, щирими стосунками тут не зігрієшся.

— Тоді навіщо тобі на вокзал, доречі ти вже запізнилась на потяг.

Швидко починаю вмикати телефон, і розумію, що поїздка відміняється, мені дуже шкода свої кошти, які витратила на квиток.

— Їду до коханого хлопця, але на жаль вже не встигу. До речі, його звуть Макар і він колишній Міланки. — спеціально на цьому акцентую увагу, щоб він зрозумів, все про моє ставлення до його дурної дівки.

І чому він тільки до неї причепився, що знайшов в ній цікавого та дивожного ?

— Не розумію, — починає жадібно пити воду з невеличкої пляжки. — тобто ти з ним зустрічаєшся ? — не встигає ковтнути води, і починає запитувати особисті питання.

— Кохаю Макара, і хочу бути поруч, а Мілана заважає нам, втручається в наші відносини. — наближаюсь ближче до його обличчя, майже переступаю передні сидіння. — Розумієте, — шепотом. — я зроблю все, щоб бути поряд з ним, я їм сварку влаштувала, я Макара в подарунок і отримаю.

— Ось в чому справа. — бере мене за руку, міцно і не відпускає. — Можливо, ми будем один одному корисні. — хитра посмішка розпливається на обличчі чоловіка, а міцні, фіолетові вени виступають на потилиці. Є в його погляді щось жорстоке та хитре, але не мені розділяти з ним життя, йому потрібна Мілана.

— Що ви маєте на увазі ?

— Ти будеш поряд зі своїм хлопцем, про якого так завзято мрієш, але ти повинна допомогти отримати мені Мілану. Нас пов‘язує спільне минуле, і ми дійсно хочемо бути разом. — видихає. — Але ми підпишемо договір, про нерозголошення наших дій та обговорень, а якщо ти надумаєш, перечити мені, втратиш все, що маєш, і пожалкуєш, що пригнула під мій автомобіль. — починаю тремтіти, чи то від страху чи від бажання отримати нагороду, свого милого Макара. — А якщо будеш діяти за спільним планом, то Макар буде з тобою, і я тобі це гарантую.

Чудово знаю про їхнє «спільне» минуле, але мене не повинно це занадто цікавити, буду вдавати вигляд, що мені не відомо про істерику Мілани, щодо Михайла і допоможу цьому приємному чоловікові, отримати те, що належить йому.

Стас

— Привіт, сестричко, не чекала ? — заходжу в кімнату, і розумію, що в цьому будинку ще ніхто навіть не збирався прокидатись. — Добрий раночок. — нахиляюсь до обличчя Каті та промовляю поправляючи волосся за  вухо.

Від неочікуваності дівчина підстримує, і не одразу розумію, що відбувається.

— Не думав, що за тиждень сварки ти забудеш як я виглядаю. — похмуро підіймаю брови та відкриваю занавіски, щоб в спальні стало світліше, бо темно як в коморі.

— Стас, я так спати хочу, що навіть не маю сили виясняти наші відносини. — відкриває рот, щоб голосно позіхнути.

В холодильнику нічогісінько не знайшов, не знаю, що вона їсть, але старий, засохший бутерброд з сиром не викликає в мене цікавість.

— Ти в гості приїхав ? — нарешті сонна принцеса піднялась з ліжку, щоб випити свіжого чаю. — Чи знову будеш розповідати мені про Мілану, і як погано вона себе почуває ?

— Чому ж ? Міласі вже краще, з нею поряд надійна подруга Олеська, яка підтримує її, але я не з‘являюсь в їхньому житті. Вона мене не чекає, це її вибір, і я його поважаю.

Так, за цей час я зрозумів, що занадто далеко зайшов, граючу у цю брехливу ігру і будуючи відносини на обмані, мені хочеться все виправити, сподіваюсь буде така нагода і дівчина зрозуміє, що моє серце наповнене добротою.

— Стас, ну не цікаво мені це слухати, в мене багато замовлень, їдь краще додому. — сестра не в захваті мене бачити. — Я в душ ! — гукає та відкриває двері в ванну кімнату.

Кудись весь час поспішає, біжить, на розмову з братом в неї часу, звісно ж немає.

Ходжу по кухні, і відчуваю цитрусовий аромат апельсинів, він такий різкий, що окрім нього більше нічого не чути, мою увагу привертає білосніжний папірець.

Одразу неможливо зрозуміти, що саме на ньому зображено, і я наважуюсь його взяти в руки.