9.1

— Ну Ігорчик, — Соломія починає мурчати, мов кішка. — скажиі їй правду, і ми з тобою скоріше поїдемо до тебе.

Очі запалюються як спалах, його сильні руки торкаються талії моєї подруги, і я прекрасно розумію, що в цій машині зайва.

— Ти повинна пообіцяти або надати певну гарантію, що не розповіси моєму товаришу, звідки дізналась цю інформацію. — повертає голову до заднього сидіння, на якому я вмостилася. — Обіцяй ! — цідить через зуби.

— Обіцяю, Ігор повірь, мені немає сенсу йому про це розповідати. — заспокоюю.

Неочікувала, що Макар так далеко поїхав від нашого міста, і командировка в нього давно закінчилась, він втомився від сірої буденності і вирішив розпочати нове життя. Тепер я володію тією інформацією, про яку Мілана навіть не мріяла.

Мої руки тремтять від радості, я вирішила, що поїду до того міста, до тієї адреси, яку мені повідомив обранець Соломії.

Спочатку, звісно ж, мені потрібно зуустрітись з Міланою, щоб дізнатись про її самопочуття.

Насправді, не цікаво, але що не зробиш заради подруги, яка знайшла для мене справжнє кохання, верніше з ним познайомила.

Мілана

Солодка кава наповнює мене енергією та силами для початку нового дня. Вдихаю її сильний аромат і перед очима з‘являються спогади...

Спогади мого щирого кохання.

— Перший сніг, ти бачила ? — виходить з ванної кімнати і промовляє Олеся. — Глянула в вікно, і побачила маленькі сніжинки.

Ми вже давно не діти, але десь глибоко в душі радіємо приємним дрібницям, які наповнюють нас світлом. Нас гріють теплі моменти, щирі ситуація — це і життя.

Ми живемо для того, щоб відчувати та насолоджуватись дрібниця, і навіть краса маленької, білосніжної сніжинки тому доказ. Я зловила її рукою, доторкнулась до зимової казки, вона така маленька, а скільки радості викликає на моєму обличчі.

— Артем телефонував, сумує за мною. Але я його попередила , що хочу бути поряд з тобою. — шепоче подружка. — Шкода, що ти не можеш повернутись до рідного міста. — підходить до відкритого вікна та закриває жалюзі, бо занадто багато сонячного світла в будинкові, незважаючи на те, що зараз на дворі найхолодніша пора року, але сонце нам дарує яскраві промені. Леська залишає вікно відчиненим, щоб до нас линуло свіже повітря.

— Мені теж прикро, через це. І все ж таки в мене є надію, що божевільний Михайло забув про моє існування, невже йому тепер є діло до мене ? Вітчим зник з мого життя, а мене для нього не існує. — починає монотонно крокувати по кухні пастельних кольорів.

— Міланочко, зрозумій, що він збоченець. Така людина не залише тебе в минулому, він хотів відібрати твоє особисте життя, закрити тебе на замок в своєму величезному маєтку. Він хотів тебе кохати, але не здоровими почуттями…

Від цієї розмови мене кидає в піт, і я одразу біжу до крану з холодною водою. Нервова тошнота та тремтіння тіла заковують мене в жарові, і подружка прямує до мене.

— Пробач, — набирає мені холодної води в склянку. — не буду більше про це згадувати.І в самий незручний момент, в будинок заходить Катя, без попередження, без вітання, лише з відкритим ротом та здивованими, круглими мов кавуни, очима.

— Привіт. — промовляю.

— Я в шоці...

Катерина

Після почутого я була здивована, хоча ні, я була шокована. І звісно по моїх емоціях на обличчі, дівчата це помітили.

— А чому не попередила ? — запитує Олеся.

— Якби попередила, то не дізналась секрети, які Мілана мені не довірила, як своїй близькій подружці. — здались мені її таємниці, але оце, що я випадково почула через відкрите вікно на кухні, не вміщається в моїй голові.

— Хотіла тобі розповісти, Катька. — Мілана обіймає та веде мене до столу. — Сідай на стільчик, все розповім в деталях.

Звісно ж подруга Леська, хапає її за руку та не дозволяє мені розкривати секрети.

Нехай не переймається, Леся мене теж дратує, як і я її. Ще з першої хвилини, як її вперше побачила.

Доброта та довіра Мілани, грає на мою користь, і дівчина розповідає мені всю інформацію в деталях.

Я й подумати не могла, що дорослий, багатий чоловік її не зацікавить. Кожна дівчина тільки про це і мріє.

Досвідчений, має зв‘язки по всій країні та ще найвпливовішу компанію.

Потрібно бути справжньою дурепою, щоб втратити можливість, пов‘язати своє життя з цим прекрасним чоловіком.

Це все неважливо, мені вже якомога скоріше хочеться зустрітись з Макаром та показати йому свої справжні почуття.

— Хочу попередити, що планую поїхати до своїх батьків, через декілька днів. — говорю слова із свого добре вигаданого сценарію. — Як повернусь обов‘язково зустрінемось.

— Будемо сумувати. — з іронією в голосі шепоче Олеся.

Не звертаю на неї уваги та прямую до таксі, яке завзято чекає на мене.

Михайло Миколайович

Дороге віскі мені довподоби, до того ж я обожнюю дорогі, елітні алкогольні напої. Витрачаю кошти, на що заманеться, все життя в моїх руках і оточуючі люди, мов театральні ляльки, поводять себе так, як я скажу.

— Що там дзвінок в дверях галасить ?! Оксано, ти не чуєш чи що ? Двері відчини, з такими темпами, через хвилину забудеш про роботу служниці в моєму будинку.

Прислуга це єдина кар‘єра яка для неї відкрита, рижоволоса кучерява жінка, біжить до дверей, ледве не падаючи на підлогу.

— Дякую. — гомонить голос Оксани. — Шановний Михайло Миколайович, для Вас подарунок.

Ой, ну досить, не люблю сюрпризи. І від кого він ? Розумію, що сьогодні свято, але про приємності мене не попереджали.

— Від кого ?

— Не повідомили. — дивиться на підлогу та приносить мені полотно, запаковане в святкову обгортку.

— Картина ? — незадоволено запитую.

Картина це перше, що приходить мені на розум і я неохоче починає відкривати свій подарунок.

Пейзаж... Яскравий, зелений і занадто нудний, це зображення не гідне моєї уваги.

— Дрібниця... Оксано, навіщо мені це ? Віднесіть в гардеробну, нехай не попадається мені більше на очі.