Глава 8

Мілана

Місяць промайнув як один день, не встигла кліпнути, як розпочалась зима.

Живу на зйомній квартирі, в жилому комплексі, займаюсь творчістю — картини на замовлення, приносять мені гарні гроші.

Макара не бачила, ще від останньої нашої зустрічі, і мені через це дуже сумно живеться, немає ні апетиту, ні сну.

Відчуваю, що моє самопочуття погіршилось останніми днями, ходжу ніби кислий лимон...

— Ні, дивні люди ! — говорить Катя. — Зателефонував замовник, і змінив дату до закінчення моєї картини. А як я повинна все це встигнути ? В мене руки болять.

Подруга постійно жаліється на свої проблеми, і запитує хоча б якісь новини про Макара. Але, що я можу розповісти, якщо мені нічого не відомо.

— Йдемо додому, вже вечоріє, на вулиці темно і я дуже втомилась.

Синці під очима нагадують про себе втомою та запамороченням в голові, не розумію через що, в мене таке дивне самопочуття.

— Ти таксі будеш викликати ? — цікавиться Катя. — Можливо, нехай Стасик забере нас ?

— Не потрібно.

Його забагато в моєму житті, але як друг, він чудовий.

Прямую в продуктовий магазин, щоб купити собі пачку молотої кави, це єдиний напій, який додає мені сили жити. Алкоголь більше не п‘ю, як би мене хто не вмовляв, хвилююсь, що він на мене погано діє, через нього я втрачаю реальність.

— Тримайте печиво, в нас сьогодні акція. Для кожного покупця, в подарунок смаколик з передбачуванням, або підказкою.

Не встигла відійти від каси, як вирішила розпакувати печиво, не сказала б, що вірю в ці підказки на маленькому папері, але сьогодні мені чомусь стало цікаво.

Розгортую білий папірець, і читаю вислів :

« Не завжи ближній друг, дійсно близький »

А я сподівалась, що тут справді щось правдиве попадеться, а виявляється звичайний набір слів, прислів‘я. Кладу папірець з підказкою в задній карман джинсів та прямую до зупинки, щоб дочекатись потрібний автобус...

*****

Мерехтіння в очах заважає моєму зору, починає паморочитись в голові і я відчуваю, що ось, ось впададу на землю. Все відбувається так швидко, що не встигаю контролювати ситуацію.

Натовп людей, вечірній галас, всі жителі спішать додому після своїх денних, важливих справ. Мені хоча б до зупинки дійти, але сил не вистачає.

Ніби хтось викрав їх у мене, відібрав, а дозволу не запитав.

Гучний свист в голові, тремтіння рук, і в ту ж хвилину, розумію, що втрачаю свідомість.

Більше нічого не помічаю, яскраве світло перед очима, вмить зникає.

Стас

Через цей телефоний дзвінок, моє серце зжалось декілька разів, я ще ніколи в житті так швидко не вибігав з квартири.

— Лікарь, що з Міланою ? — голос тремтить, а очі дивляться з надією.

Мені зателефонували сьогодні ввечері Катя, почувши ім‘я дівчини, яка мені подобається, почав розпитувати про ситуацію яка з нею сталась.

Сестрі нічого не було відомо, окрім того, що до неї подзвонили з лікарні, і попередила про Міланине місцезнаходження.

Катя втомлена після роботи, тож відмовилась приїхати до неї, а як справжній чоловік, за 2 хвилини, вже знаходився поряд з дівчиною в світлій палаті.

— Перевтома, стрес... Через нерви та хвилювання, у неї погіршилось самопочуття. — відповідає. — В житті цієї дівчини щось трапилось ? Вона дуже неспокійна.

Мовчу. Тиша...

Це Катя її довела до такого стану, це все через Макара.

— Як ти ? — сідаю на ліжко поряд з дівчиною.

— Вже краще, дякую. Я переймаюсь про .... — припиняє говорити, підіймає погляд на мене. — про Макара. А раптом з ним, щось трапилось, більше місяця його не бачила. Я, я.... Більше так не можу.

— Не хвилюйся, знайдемо його.

Ну що мені залишається робити ?