7.1

— Мене дратує присутність дівчат, невже ти не розумієш ? — насуплює похмуро брови та випиває ковток віскі. - Я просив тебе, як справжнього друга, не кликати жінок на нашу зустріч. — намагається говорити шепотом, але нам з Соломією все добре чутно.

— Ми не жінки, а дівчатка ! — починає сміятись подруга та закусювати свою верхню губу.

— Пробач мого дружка, він напевно перебільшив з випитим алкоголем. — Ігор легенько турляє ліктем Макара та дивиться на фруктову нарізку.

— Пощастило, дві красуні поряд з нами, ви даруєте нам приємний настрій. — говорить дорослий чоловік, якій присутній в нашій компанії.

Його слова я пропускаю через вуха, але не звертаю на них великої уваги.

Минула година наших посиденьок і Соломія добряче напилась, через свій кокетливий настрій, вирішила сісти поряд з Ігорем, на великому білому дивані.

Звичайно мені теж хотілось знаходитись поряд з мужнім та перспективним чоловіком, і звісно ж мій погляд натрапив на Макара.

— Скучаєш ? — звертаюсь до хлопця, який вперто дивиться на вид з вікна, спершись на високий підвиконник.

— Та ні з чого ти взяла ? — опускає погляд на мене. — Хочу покурити, підійшов до вікна, щоб нікому не заважати.

— Ти ж не куриш ! — дивуюсь.

— Стресові ситуації змінюють звички людей… — цідить через зуби. — І не тільки звички, а й стиль життя.

Ну невже його так турбує Мілана, що він ніяк заспокоїтись не може?!

Мене це неабияк дратує !

— Поділись цигаркою. — забираю з його рук пачку сигарет.

Макар впирається в мене холодним поглядом, відчуваю як по моєму тілі пробігають мурашки, в ту ж хвилину його очі, ніби темніють та стають серйознішими.

— Бери, — спокійно відповідає. — можеш навіть пачку забрати, дарую…

Звісно не такі подарунки я від нього очікувала, але хоч щось.

— Як там Мілана ? — ну навіщо він згадав про неї ?

Плаче, страждає. Але вона заслужила на це, через те що не буває так в світі, що їй у всьому щастить, потрібно ділитись з найкращою подругою.

— Чудово ! — беру в зуби цигарку. — Підпали. — чекаю на його допомогу. — Ти знаєш, я за них рада. Її очі поряд з Стасом, почали горіти щастям !

Макар починає кривити вуста та вдивлятись в мій погляд. — Навіть фото є, де вони поруч. Мілана до Стаса в домівку переїхала жити, а сьогодні вони вранці, приїжджали до мене в гості.

Головне не заплутатись в цій брехні, бо я вже не памʼятаю, що вигадувала вчора, а сьогодні ще якусь маячню промовила.

— Не потрібне мені фото. — бурмочить. — Що ж їй не вистачало, я кохаю її більше за своє життя. — докурює цигарку та неохайно тушить об підвіконник.

Не можу слухати про їхню дурну любов, Мілана постійно мені розповідає про їхню почуття, і Макар не може промовчати.

— Ти напевно втомився !? — наближаюсь до Макара, впираючись руками в його чорну сорочку. — Можливо ґудзики тобі розщібнути, щоб не було жарко. — але хлопець мене різко відштовхує від себе та робить крок назад.

— Катю, не чіпай мене ! Бо пошкодуєш, про все на світі ! — з погрозую дивиться та йде до компанії чоловіків.

— Геть з розуму зійшов. — відкриваю вікно, щоб вдихнути свіжого повітря. — Ні, так не піде. — крокую до Макара, вмикаючи на своєму телефоні фото, яке зробила вранці. — Ось твоя Мілана, а ось Стас ! — тикаю в обличчя. — Дивись на кого вона тебе проміняла, бачиш добре? — голосно говорю.

Соломія починає мене відтягувати від Макара та забирати смартфон.

— Нехай знає . — продовжую розмову. — Мілана Стаса покохала, а Макар ніяк свій програш прийняти не може, невже це справжній чоловік?

Останні слова були зайві, але я випила достатньо алкоголю, щоб викрикнути їх на весь особняк.

— Куди ти їдеш ? Такий чудовий вечір ? - Ігор намагається зупинити Макара, який вперто прямує до автівки.

Шкодую, що показала йому те фото…

Ну навіщо ?

Не хочу щоб залишав мене тут одну, дивлюсь на нього, а моє серце бʼється шалено. Як же я сильно в нього закохана…

Мілана

— Стас, думаю тобі пора додому. — куштую шоколадну цукерку для покращення настрою.

— Проганяєш мене з будинку моєї двоюрідної сестри ? — запитує та зовсім не ображається на мене.

— Ні в якому разі, переймаюсь, що відбираю в тебе твій вільний час. Мені вже справді краще, і голова більше не болить.

Вкриваю себе теплим пледом та спираюсь головою на високу подушку.

Стас сьогоднв цілий день провів поряд зі мною, і як би я йому не натякала, що хочу побути на самоті, він вперто ігнорував свої припущення.

Навіть веселий фільм, який запропонував мені Катькин брат, не зміг відволікти мене від болючих думок.

— Спати хочеш ? — дивиться на мене.

— Мабуть, трішки.