5.3

— Макар, можливо тобі подтрібна жіноча підтримка?

Катя натякає на себе, а я її навіть бачити не хочу.

Чому вона прийшла до мене в кабінет, і розповідає «таємниці» своєї подруги?

— Скажи де знаходиться Мілана?

Катя обурюється та підіймається з дивану. Щось вона не дуже рада моєму питанню.

Але чому ж? Якщо вона так хоче мені допомогти, то чому не відповість на питання.

Її хитрі, тонкі вуста бігають то з одного кута то в інший, прикушуючи верхню губу.

— Не відомо мене. Ти не розумієш, що вона планувала тебе покинути. Мілана покохала Стаса, а Стас її не відпустить.

Що ця дівка мелить...

Погано видумана брехня, на мене ніяк не діє. Одягаю піджак від коричневого костюму та допиваю каву, щоб залишити чашку самотньою та пустою на столі.

— Тобі вже час йти. — показую напрямок до дверей.

Зателефоную своїй коханні, та поговоримо з нею.

Нарешті, моя ревність затамувала подих і я з можу спокійним та врівноваженим голос вирішити нашу проблеми.

— Ну не хочу я йти.

Яка вперта в неї подруга.

— Ну що тобі ще потрібно від мене?

Не витримую та починаю скалити зуби.

— Згодом зрозумієш, що я була права.

Катя розгнівано відкриває двері, і вдаряє ними об книжну маленьку шафу. Через цей грохіт книги не витримують напругу, та звалються на підлогу.

— І хто це має прибирати? — гукаю, але відповідь не отримую.

*****

Важкий, голосний гудок заводить в невідомість.

Одна надія і сподівання, на те що Мілана не покинула мене назавжди. Згоден, я був дуже різкий з своїми висловлюваннями, і не дав їй можливості, пояснити всю ситуацію.

Але й мене можна зрозуміти, через злість після побаченого в мене ніби зірвало дах.

Боюсь ії втратити, відпустити, боюсь існувати без неї далі. Моє життя повністю змінилось, після зустрічі з нею. Мене переслідує відчуття щастя та надійності, але тільки поряд з нею.

Чому не відповідає на мій телефоний дзвінок, невже вона не сумує по мене.

Не думає про нас, про наше майбутнє і минуле.

— Ало.

До болю знайомий та рідний голос відповідає мені.

Хоч сухо і сердито, розумію, що вона вдає образу. А на самому ділі, чекала цього дзвінка. Мілана ніколи не зробить перший крок до мене, вона буде чекати, сподіватись, але інціативу не проявить.

— Ти де зникла? В моїх думках немає ні для чого місця, окрім тебе. Приїду тебе заберу.

Голосно дихає та підбирає слова.

— Ти не дозволив мені навіть пояснити нічого. Чому ти такий впевнений, що я тебе чекаю?

Мілана мене чекає, я впевнений.

— Давай хоча б зустрінемось, поговоримо.

— В якому місці? Можливо ресторан «Монако» тобі підійде, в якому ти слідкував за мною.

Вперта і вміє додати перчинки в розмову.

Ну навіщо так робити? Не слідкував я за нею, на мій телефон прийшло повідомленні з невідомого номеру. Відкривши його, я побачив фото Мілани з Стасом, тож вирішив, що вона тайком з ним пішла на побачення.

Не зміг я нормально з‘ясувати обставини, через свій розгніваний настрій.

— Пробач, Мілашка. Я кохаю тебе кожної секунди, не хочу тебе втрачати.

Відчуваю як її образа в серці тане, мов лід від вогню.

— Забери мене з роботи, через годину.

Нарешті, я побачу свою кохану принцесу.

*****

Мілана

Після телефоної розмови з Макаром, я відчула сум в його голосі.

Було нелегко вдавати, що мені байдуже на нього, адже сьогодні кожної хвилини я думками була поруч з ним. Чекала від нього, хоча б якесь коротке повідомлення, щоб впевнетись в його почуттях до мене.

Було незвичайно неприємно, через виниклу ситуаціацію, але хіба тут є моя провина.

Все досить!

Через годину ми зустрінемось, і наша розмова вирішить всі наші питання.

Мию кісточки від фарми та обережно складаю їх, щоб вони висохали.

— Мілана! Привітик, я ще хворію, але прийшла забрати наше спільне замовлення. Котре ми плануємо закінчити до середи.

Не очікувала побачити Катю, ще сьогодні вранці вона лежала в своєму ліжкові, зморена застудою, а вже зараз стоїть переді мною з жвавим настроєм.

— Катька, ти що? Потрібно лікуватись, робота зачекає.

— Я хочу сьогодні закінчити роботу, це терміново. Планую прийняти нове замовлення, тому дуже поспішаю.

Починає обдивлятись кожен мольберт в надії побачити нашу спільну роботу.

Але все марно...

— Картина в орендовані квартирі.

Берусь руками за свою голову та голосно видихаю повітня.

— То їдемо до тебе? — відповідає.

А як же наша зустріч з коханим?

Замовлення може зачекати, а от наші образи — ні.

— В мене є свої невідкладні справи. Кать візьми ключі, і поїдь на потрібний адрес, забереш мольберт. До того ж я свій час гаяти не буду.

Даю подрузі ключ від квартири.

— Гаразд! А куди ти ?

Вирішую тримати нашу з Макаром зустріч в таємниці...

— Мені потрібно зустрітись з замовником, моєї наступної роботи.

Катька гойдає головою та погодившись на мою пропозицію, прямує до дверей, які ведуть на вулицю з художнього офісу.

*****

Катерина

Через Мілану, мені доведеться їхати до неї в квартиру...

А мені хочеться поскоріше повернутись додому, щоб скуштувати свій улюблений шоколадний торт.

Де того Стаса носить? Йду до зупинки, сподіваючись, що брат встигне скоріше приїхати до потрібного місця, ніж автобус. Нащо я набрихала, що я захворіла? Тепер в мене таке відчуття, німи справді застудилась.

Починаю кашляти через вологе повітря, яке не дає мені нормально вдихнути та видихнути.

— Кхе, кхе. — шарф мене зовсім не гріє, а куртка, то взагалі якесь знущання.

Чим я думала, коли її обрала. Ну звісно, побачила красивий, ніжний колір, і придбала.

Люди кудись біжать, діти кричать.

Ненавиджу цю міську голосінь, невже не можна себе тихіше поводити. Щей водїї з автівок не помічають величезні калюжі, і ніби навмисно намагаються мене забруднити болотом.