5.1

Цей тиждень промайнув дуже швидко, я постійно була зайнята замовленням та приділяла йому всю свою увагу.

Макар зависав в офісі на роботі, намагаючись зробити все можливе і навіть більше. Одному Сему було начхати на всіх, він кожної хвилини чекав моменту, щоб піти на прогулянку зі мною, або щоб виник щасливий випадок — пригостити його забороненим смаколиком.

— Ало, доброго дня. Ваше замовлення готове. Коли буде зручно його отримати?

Телефоную до жіночки по імені Оксана, яка ще в минулий понеділок замовила картину на замовлення.

— Доброго! Давайте сьогодні о 15:00 в ресторані «Монако» зустрінемось.

Прям таки ділова зустріч...

Звісно ж я погоджусь, не хочеться сперечатись з замовниками, до того ж для мене не обов‘язково проводити багато часу за розмовами.

Сем не ображайся!

Але сьогодні зранку на прогулянку ми ходили, вкусняшки ти отримав, і навіть нову іграшку купили.

— Мені потрібно терміново на роботу. — подумки себе заспокоюю.

Одягнувшись в діловому стилі, беру в руки картину та викликаю таксі до «Монако».

Такі ресторани мені чомусь не довподоби..

Сіро, не яскраво, мало світла, інтер‘єр з темною підлогою та дерев‘яними стінами.

— Невже неможливо було інакший обрати?

З незадоволеним настроєм прямую до крайнього столику.

Відвідувачів дуже мало, і персонал не жвавий, якісь всі повільні та сонні, наче ведмеді після спячки.

— Оце занесло мене сюди. — тихо промовляю.— Мені каву без сахару та тістечко з карамельною начинкою.

Скромне замовлення, але я не голодна.

Роблю його для того, щоб покращити атмосферу і свій настрій.

Бачу як в заклад заходить чоловік в костюмі, з великим букетом червоних троянд.

— Невже тут хтось проводить романтичні зустрічі? — дивуюсь.

Обличчя чоловіка не видно, через квіти...

Я дивлюсь на телефон, і розумію, що замовниця запізнюється. Ну як так можна? В мене теж свої справи існують, невже так важко попередити?

— Привітик.

Протягує мені букет, а я досі не бачу обличчя незнайомця.

Від неочікуваності приймаю подарунок, і розумію, що це таксист.

— Таксист? — викрикую і відаю троянди йому в руки.

Майже кидаю ними, але переймаюсь, щоб не подряпати його колючими шипами.

— Така не привітна. Це тобі квіти!

— Та я розумію, що мені. А от що ти тут робиш, не розумію!

Обурююсь на нього, в мене тут ділова зустріч, а він припхався.

— По-перше, не хочеш приймати квітки, то не потрібно. — починає пояснювати. — По-друге, я прийшов забрати замовлення, моя тітка замовляла в тебе макет.

Починаю розуміти, всю заплутану ситуацію.

— Квіти - це подяка. Нічого особистого, навіть якби прийшла Оксана, вона б все одно принесла букет, можливо трішки менший. Але квіти б були обов‘язково.

Бреше, він точно бреше.

— А батька твого, виходить, Кирило звати? — мало віриться.

— Так, все вірно. — дивиться на мене та чекає моєї реакції.

Не може бути... 

Його батько багата людина, заможній художній критик, який має власний сімейний готельний бізнес .

— Розумію твоє здивування. — підіймає руку вгору, щоб покликати офіціанта, замовляє зелений чай і продовжує розмову. — Я відмовився від допомоги тата, щоб досягти своєї мети. Довга історія, але мачуха затьмарила йому очі, і він забув про моє існування. Їхня грошова допомога мені не потрібна. А от з тіткою Оксаною, має гарні сімейні відносини.

— Гаразд, мене не цікавить твоя сімейна історія. Ось картина, я хочу якомога скоріше отримати оплату, в мене достатньо справ на сьогодні. — говорю швидко, але реально хочу сьогодні встигнути на манікюр.

Ділова розмова закінчилась швидко, букет я не прийняла.

Але помітила, дещо дивне, якась незнайома дівчина за сусіднім столом постійно зиркала на нас, і мені навіть здалось, що вона декілька разів сфотографувала мене.

Хоча, можливо вона селфі робила. Щось сьогодні я дивна трішка, потрібно відпочити.

Не важко було здогадатись, що таксист пропонував  свою допомогу, але я не погодилась сісти до нього в автівку.

— В мене є коханий чоловік, який в будь-яку хвилину може мене відвезти в потрібне місце.

Набридла ця зайва увага...

*****

Готую вечерю, салатик та запечена рибка. Сьогодні без замикання духовки, хоч щось радує.

Тішуся своїм першим замовлення, я отримала відгук і подяку від Оксани, яка дуже задоволена макетом. Пообіцяла, що й надалі звернеться до мене за співпрацею.

— Приємна людина, з такою жінкою добре мати робочі зв‘язки. Але її племінник, занадто часто з‘являється в моєму житті.

Сем уважно слухає мою розмову, ніби розуміє про що я розповідаю.

Двері голосно брахкають, я прямую до прихожої, щоб зустріти Макара, а він чомусь сердито дивиться на мене.

— Де квіти?

Знімає взуття і обережно ставить на потрібно поличку.

— Які квіти, про що ти говориш? — розгублено дивлюсь на коханого.

— Не придурюйся... — ставить руки в боки та кривить губи. — Букет від твого нового кавалеру, поки я на роботі, ти проводиш час з іншим! Оце весело.

Бачу, що йому не до сміху, та й мені теж.

— Якщо ти про Стаса, то він замовлення забирав. Нічого особистого, ми на зустрічі не обговарювали. Букет, я навіть не прийняла. — виправдовуюсь, ніби справді, винна в всьому на світі.

Звідки він може знати про Стаса, якщо я ще не встигла повідомити йому цю інформацію.

— Слідкуєш за мною? Не довіряєш? — починаю кричати та ображатись.

Макар не хоче мене слухати, прямує в спальну швидким кроком.

Його ревність, завжди приносить сварки, а сьогодні він навіть не хоче знайти вихід з ситуації.

— Квіти вона не прийняла, а на побачення пішла. — бурмочить. — Ну навіщо придумувати ці казки? Замовлення, робота.

Починає мене нервувати...

— Чому ти мені не віриш? Що з тобою?

— Мілано, можливо, щось з твоєю поведінкою не так, якщо біля тебе постійно крутяться чоловіки?

Застигаю на одному місці, мов холодна крига льоду.