Глава 4

Мілана

Минуло 10 місяців

— Ти впевнена, що саме це хочеш придбати? — запитує Макар, чекаючи поки я нарешті оберу, собі наряд.

— Так, мені подобається цей елегантний костюм. Він мені пасує...— з насмішкою дивлюсь на свого коханого та чекаю його оцінки.

— Міланко, ти мені ще 5 хвилин тому, повідомляла, що хочеш одягнути червону сукню, але побачивши бежевий костюм передумала... Як мені на це реагувати? — хоч я і чую сміх в його голосі, але розумію, що чоловічий терпець скоро закінчиться. Мабуть, не існує хлопців, які полюбляють ходити по магазинах.

Нарешті розраховується за покупки та виходимо з торгового центру. Живемо в новому місті,майже рік, але я все ж таки не можу звикнути до нового життя.

Після тої підставної події, Михайло заспокоївся. Звісно не одразу, пошуки тривали три місяці, але через невдалі результати, він полетів до Турції та як мені відомо, навіть, забув про моє існування. Вітчим, був в розпачі, через невдалу згоду. Попри нерви та злість розішовся з матір‘ю... Мою матусю я не могла тримати в такій жорстокій таємниці, тож найкращий друг Макара, — Дмитро повідомив їй всю правду, після чого вона поїхала до рідного села, щоб жити разом з бабусею. Час від часу ми розмовляємо по телефону, і для неї цього достатньо, адже їй відомо, що я щаслива зі своїм коханим.

Ні в кого навіть не було заперечень, щодо тієї події, яка відбулась минулого літнього вечора. Машина потонула, одяг, документи, навіть браслет розсіялись по глубині річки. Ні Макара, ні мене — не знайшли за певний період,а от тепер точно всім байдуже, тому ми спокійно живемо в іншому місті, в іншій частині нашої країни.

Змінивши документи, придбавши нову автівку з будинком, наше життя розпочалось з нового, білосніжного, чистого аркушу. Сподіваюсь, таємниці з минулого життя не будуть заважати нашому майбутньому......

— Дуже смачна вечеря, мені пощастило, що моя дівчина, і талановитий повар, і неймовірної краси модель. — Макар обіймаю мою талію та цілує мою шию. — Який я щасливий, що викрав тебе в того злодія. — я відходжу від хлопця та невдоволено ставлю руки в боки.

— Домовлялись з тобою, що ти не будеш надувати мені про те жахіття, що зі мною відбулось. Хочу вірити, що то був звичайний, нічний кошмар, який більше нічого немає спільного зі мною.

— Вибач, моя Мілася. Але карбонара, дійсно, тане в роті. — швиденько переводить тему нашої розмови та куштує те, що я приготувала.

Будинок просторий, 4 кімнати.... Навіщо так багато, не розумію, але мій парубок, вирішив, що нам може бути замало місця. Звик, мабуть, жити в достатньо великих маєткає. Його квартира в нашому рідному місті, була доволі великою, але цей особняк з нею не зрівняється.

— Ти відвезеш мене на роботу завтра вранці? — запитую, але вже наперед знаю потрібну відповідь.

— Звісно, як завжди. — до речі, більше не пов‘язую своє буденне життя з кар‘єрою економіста. Після однієї невдалої спроби, моє бажання в мить зникло. Через постійні роздуми про минуле, Макар запропонував мені зайнятись своїм давно забутим хоббі. Тепер я малюю картини на замовлення, але щоб частіше приходило натхнення, я працюю в художньому закладі, разом зі своїми колегами. Звісно ж, кожен працює на себе, але в колективі дуже приємна атмосфера, і відчувається підтримка оточуючих.

— Сьогодні будемо дивитись твій улюблений серіал?— Макар захопленно дивиться на мене, я відчуваю його щире кохання кожну секунду свого життя.

— Звісно, — біжу до зали, та запригую на велечезний, сірий диван, який чудово доповнює наш дизайн будинку. — Не забудь взяти теплу ковдру, і ще потрібно заварити чай та принести смачний, молочний шоколад. — голосно говорю, щоб було чути до кухні, моє прохання.

— Нічого собі, ти спритна. — Макарчик приносить все, що я в нього любязно просила, та лягає поруч. — Які холодні ніжки в тебе, давай погрію.

Я сміюсь на всю кімнату, через лоскотки та вмикаю серіал...

*****

— Прокидася, моя солоденька дівчинка! Годі спати.  — мій коханий намагається мене розбудити, але йому дуже добре відомо, що для мене сон, це найприємніше відчуття вранці.

Цілує мене своїми теплими вустами, та розкриває ковдру.

— Ну що ти робиш? — запитую сонним голосом. — Мені хочеться спати.

— Невже? А хто тоді цілу ніч дивився серіал, та запевняв мене в тому, що ти обов‘язково прокинешся, по дзвінку будильника... Але ти навіть його не почула. — звісно не почула, поспавши 4 години, мені нічого не хочеться робити.

Холодний ранковий душ, який ми приймаємо  разом з моїм коханим хлопцем, налаштувує на приємну атмосферу.

— Які в тебе щічки, дай но поцілую. — Макар не відходить від мене.

— Запізнюсь, на роботу.— але не можу відмовитись від поцілунків. — Потрібно йти, принеси мені полотенце. — дістає його з полки в ванній кімнаті та замотує мене.

— Аромат квітів, солодких цукерок, ванілі... Ось так ти пахнеш, моя красуня. Хочеться вдихати твій запах та насолоджуватись. — ну такий він вже романтик вранці, особливо після спільного, гарячого душу.

*****

Одягаю свій новий костюм, який мені придбали вчора та високі підбори.

— Кросівки, зручніше. — переконує мене.

— Але туфельки краще пасують до мого шовкового наряду... До того ж сьогодні, я закінчую малювати свою довгоочікувану картину, тож хочу виглядати на всі 100.

— Хаха, ну добре. Тоді чекаю свою художницю в автівкі.

Їдемо до моєї роботи, навкруги падають пожовклі листя, вітерець доповнює осінню атмосферу.

— Потрібно було пальто одягти... — розумію, шо під вечір буде холодніше.

— Піджак виглядає доволі теплим, чи мені так здається? — доторкується до мого верхнього одягу.— Візьми мою чорну куртку на задньому сидінні, щоб не замерзла...

*****

Заходжу в приміщення з панорамними вікнами, хоча на дворі зараз осінь, але промені сонця потрапляють всередену.

— Добрий раночок, — до мене підбігає моя нова подруга Катя. — Чудово виглаєш! Мейкап тебе освіжає, а одяг ніби з вчорашнього показу моди.