3.1

— Погоджуюсь на всі ваші ваші умови, але єдине прохання, не чіпайте мою родину. Моїй матері взагалі не відомо, що саме відбувається в моєму житті. Я звикла вирішишувати всі свої проблеми без батьківської підтримки. — наважуюсь випити шампанського, напевно через нерви мені дуже хотілось спробувати алкогольного напою, щоб розслабитись.

— Домовились, поважаю твою думку та щирість. Тож вип‘ємо за кохання, яке нас з тобою знайшло.

Закриваю очі, щоб він не побачив мої сльози. Мені не хочеться вірити в цю нісенітницю, але мабуть в життя на мене свої плани.

*****

— Міланко, як же давно ми з тобою не бачились. — міцними обіймами зустрічає мене моя подружка Олеся.

— Леська, мені потрібна твоя підтримка. — одразу повідомляю, навіть не встигши переступити поріг її будинку. — Я потрапила в справжнісіньку халепу, і лише тобі здатна повідомити цю інформацію. Сподіваюсь, що ти почуте, будеш тримати в нашій дружній таємниці.

Подруга приносить мені домашнє змінне взуття та уважно дивиться на моє обличчя.

Живе вона в приватному будинку з сучасним інтер‘єром. В її матері власний бізнес мережі магазинів квітів, чим тато займається, я ніколи не запитувала. Лише знаю, що вона з доволі багатої родини.

— Ну, розповідай. Батьків немає вдома, тож часу вистачить для того щоб ти поділилась своїми секретами.

— Навіть не знаю з чого почати. — підпираю лікоть на стіл та схиляю голову. — Я пішла від Макара...— погляд подруги охолонув.

— Як це? Ти ж його кохаєш...

— Доля вирішила за мене, що мені краще одружитись з старим, багатим та похітливим чоловіком.

— Ти перегрілась чи що?— доторкається рукою до мого лоба, щоб перевірити температуру. Після чого прямує до холодильника, дістає апельсиновий сік та лід з морозилки.

— Чесно тобі говорю. Мені погрожує власник « Кепітал—компанії» в якій я працюю економістом. Він закоханий в мене до нестями, і це звісно нездорове кохання. Михайло дивиться на мене, як на здобич, яку впіймав в свій капкан. Батькам нічого не повідомляла, тому що боюсь їхньої реакції.

— Телефонуємо до поліції. — подружка перелякано дивиться на свій смартфон та набирає потрібні цифри. В останній момент, встигаю збити дзвінок.

— Не роби цього! — кричу.— Він владний чоловік, по всій країні в нього зв‘язки, за кордоном теж. Його багатство вирішить всі проблеми, які ми намагаємось йому створити. Зрозумій мене правильно. Я хочу щоб моя сім‘я знаходилась в безпеці.... І Макар теж.

— З Макаром, що? Ти розповіла йому всю правду? — трясе мене за плечі, щоб швидше почути відповідь.

— Не змогла. Михайло знає, про наші минулі відносини. Він йому погрожув, тож я не могла повідомити правду... Збрехала, що більше його не кохаю, і бачити в своєму життя не бажаю. Але якби ти знала, як болить моє серце без нього. — починаю монотонно ходити бо кухні.

— Це все не правильно. Вихід повинен бути, ти не можеш бути поряд з ненажерливим чудовиськом... — Леся нервово руками плутає свої кучері.— Потрібно тікати, але куди...

— Про що ти говориш.— безнадійно вздихаю. — Мене одразу знайдуть його люди, не встигну навіть вийти зі свого подвір‘я.

— Допоможу тобі. Щось придумаю...

Чим вона мені зможе допомогти, навіть не уявляю, але поговоривши з подругою, мені стало на душі набагато легше...

*****

Повернувшись додому, весь вечір допомогала мамі по домашніх справах, вітчим на диво був сьогодні дома, і крутився під нашими ногами.

— Мілана, от хазяйка виросла. Відмінно ми тебе з матусею виховали. — чому він такий радісний, аж видно іскри в очах. Бігає, метушиться, обіймає матір.

— Федько, в нас свято чи що? Не пам‘ятаю коли в останнє тебе бачила таким позитивним. — мама намагається зрозуміти в чому річ. — Донечко, ще ось це віконце протри від пилу, і в будинку буде ідеальна чистота!

— Мартусь, настрій такий мене.— цілує в щічку та прямує до спальні.

— Дивний якийсь.— звертаюсь до мами.

— Та нехай. Краще хай сміється без причини, чем вештається незрозуміло де і з ким. — теж вірно, витираю підвіконник і згадую слова Михайла.

«Розпишось, а хочеш зіграємо пишне весілля.». 

Ламає моє життя, і не навіть не усвідомлює цього...

*****

Заснути не могла, взагалі не пам‘ятаю коли останній раз бачила приємні сни. На годиннику 3:55, а я навіть очі ще не закривала. Відчуваю як на прикраватній тумбі вібрірує телефон, дивлюсь на екран і бачу незнайомі цифри.

— Набридли дзвонити. Боюсь коли телефонують невідомі номера, раптом це Міша з своїми больними фантазіями, знову захотів мене викрасти до свого маєтку.

— Ало, це хто? — тиша, ніякого звуку не чути. — Хто це?— знову повторюю.

— Мілано, це Діма, друг Макара. Терміново... Він попав в аварію, йому зараз потрібна лише ти! Візьми свої документи, щоб в лікарні підтвердити свою особу.

Секунда мовчання, сердце застигає, холодні мурахи по тілі бігають табунами.

— Де він? Макар живий? Забери мене прямо зараз, я виходжу на вулицю. — заїкаюсь, голос тремтить, але встигаю вхопити сумочку з потрібними паперами та вибігти з подвір‘я.

Автівка Дмитра вже чекає на мене.

— Де мій Макар? — ми терміново рушаємо в дорогу. Тиша в машині мене заводить в невідомість.

Темнота, місто спить в міцним сном, думки лише про мого коханого, хочеться побачити його глубокі очі, та відчути його аромат духів, але мені не відомо, що з ним. Його кращий друг не хоче повідомляти жодної інформації, і звісно це мені не подобається.

— Прошу, Мілано не задавай ніяких питаннь, роби те що я тебе попрошу.— нарешті промовляє перші слова, але на жаль, не ті які я чекала. Ми заїджаємо до приватного особняка, не розумію де знаходжусь. — Документи, дай мені документи. — в нервовому імпульсі, починаю слухати Діму та робити все, про що він мене просить. — Макар живий, з ним все добре. Це все наш план, щоб врятувати тебе.

— Як? Про що йде мова? — помічаю як через декілька хвилин через ворота заїджає білий мерседес, а за кермом сидить Макарчик.