Глава 3

Мілана

Мені б хотілось сьогоднішній день стерти з пам‘яті, я образила свою кохану людину, обманувши його серце. Все ж таки прийшла на роботу до офіса, щоб дізнатись свої зообов‘язання. Колектив мене прийняв дружньо, чоловіки привітно ставились, а жінки підтримували мене в робочому процесі. Повернулась додому ввечері, серце моє не на місці. Воно ніби спустошене та камʼяне. Хочеться зателефонувати Макарові, та розповісти всю правду, але на жаль, це неможливо.

— Донечко, ти сама не своя. Розкажи, що тебе турбує. — мати намагалась мене підтримати, але я боялась розповісти про події, які зі мною стались.

Що моя 40 річна мама може вдіяти? Ми живемо на її гроші, працює вона флористом в магазині квітів. Зарплати ледве вистачає для нормального життя, ще й вітчим постійно гроші витрачає на алкогольні напої. Як така щира та приваблива жінка, могла полюбити цього трутня? Він взагалі ніякої користі для нашої родини не приносить, роботу так і не знайшов, щей пропадає з ранку до вечора.

Мати постійно на нервах, переймається, що він потрапив в якусь халепу. І сьогодні саме той вечір, коли Федора немає вдома. На наші телефоні дзвінки, він не відповідає. Вже сил немає терпіти його виходки.

— Мамо, може розійдешся з ним? Вітчим, лише сльози тобі приносить, невже ти не бачиш, що він не та людина, котра тобі потрібна... Ти ще в мене молода, неймовірно красива, знайдеш своє справжнє щастя.

— Охх, Мілаш, це кохання, розумієш? — та де там? Батько не шкодує моя мамусю, не пам‘ятаю, коли в останнє він про неї піклувався чи квіти дарив...

— Ні, це не кохання. Це все називається залежність, ти не можеш від нього піти, через страх, який з‘являється перед твоїми очима. Ти боїшся, що сама не впораєшся, але ти помиляєшся. Я буду з тобою поруч, і підтримаю тебе.

Вона мене не слухає, п‘є солодкий, чорний чай та визирає у вікно, в надії побачити «своє кохання» ....

Не витримую внутрішньої напруги, виходжу з будинку та прямую до гойдалки, яка знаходиться в садку. Як було добре в дитинстві, тебе нічого не хвилювало, окрім улюблених мультиків та прогулянок з друзями.

Помічаю, як тихо відкриваються дверцята, і заходить п‘яний вітчим, ледве тримається на ногах. Він прямує до мене, поправляючи білу сорочку.

— Давно тут сидиш? — нерозбірлива річ, але намагаюсь зрозуміти, що саме говорить.

— Чи давно, я тут знаходжусь? Ні, тільки що вийшла на двір. Тато, ми тебе зачекались, мама постійно нервує через твої нічні походеньки. Скажи, де ти був?

Він нахиляється до мене та злісно дивиться в мої очі.

— Мілано, в барі був. Вже й випити не дозволяють в цьому домі? Що ти мене контролюєш, нахабна дівка.

— Що ти говориш? За що ображаєшся на мене?

Федір сідає поряд зі мною на гойдалку та хилить голову на моє хрупке плече.

— Не знаю, що на мене найшло. — його промова стає спокійнішою. — Сам себе не впізнаю, п‘яний, брудний. Але, що можу зробити...

— Знайди роботу, твоє життя зміниться, після того як ти почнеш приносити користь в родину. — намагаюсь обережно пояснити.

— Не допоможе робота, допоможеш ти. — він різко підіймається з качелі та прямує додому.

— Що значить я? — викрикую. Я вже працюю економістом в офісі, але краще ніколи б не знала до нього дорогу. Як мені діяти? Що далі чекати від власника. Він зла людина, а я ніби попала в плен, не маючи ні слова, ні варіанту вибору.

— Мій любий, коханий, де ти зник? — чую зворушливий голос моєї мами, вона плаче.

На мій смартфон телефонує, незнайомий номер, приймаю дзвінок.

— Доброї ночі, моя кохана зіронька. — чую неприємний, хриплий, чоловічий голос.— Ти не спиш?

— Хто це? — здогадуюсь, але наважуюсь запитати.

— Не жартуй, це Міша телефонує. Завтра за тобою приїде мій власний водій, до самого дому. До речі, можеш батьків, повідомити, що в тебе з‘явився кавалер. — його сміх лунає, а я тремчу від неприязні до нього.

— А якщо, мені не хочеться з вами зустрічатись, я можу відмовитись від вашої пропозиції?

— Звісно... Ні. Ти моя, і ти будеш кохана. Ти не уявляєш, яке казкове життя тебе чекає в найближчому майбутньому. Чекаю тебе завтра о 11:00. До того ж це твій перший вихідний.

Не можу заснути, в голові крутяться слова божевільного Михайла... Говорять, що не буває безвихідних ситуацій, а де тоді мені шукати вихід. Не прийду на зустріч - буде погрожувати мої родині.

Сподіваюсь, з Макаром все гаразд, і він знайде своє справжнє кохання, тому що наші шляхи розійшлись. Мені доведеться пов‘язати своє молоде життя з дорослим, владним чоловіком, який не звертає уваги на мої рішення та почуття.

*****

Сиджу поряд з водієм та намагаюсь запам‘ятати дорогу до ресторану. Довіру до власника «Кепітал-компанії» я втратила, ще після того, як мене викрали. Одяглась скромно, щоб не привертати зайвої уваги. Темно-сині джинси та сіра блузка, ідеально описують мій стан.

— Образ в тебе такий собі. — водій цмокає губами та невдоволено закатує очі наверх. — Тебе запросили в елітний заклад, а ти схожа на бідну студентку.

— Звідки ж в мене гроші? Михайло бачив, кого обирав. Я звичайна дівчина, яка намагалась знайти свою першу роботу. Тож він може краще подумати, і пошукати іншу притиндентку на його серце. — поправляю необережно заплетену косичку з бантиком та відвертаюсь від водія.

— Нічого, — продовжує розмову.— купить тобі одежі, і все, що ти забажаєш.

Немає в мене хотіння підтримувати цю бридку розмову, сподіваюсь сьогодні він відпустить мене, і я буду вільна.

— Моя бусинка, молода, приваблива. — з такими словами мене зустрічає жахливий Михайло. Насправді, він виглядає молодше за свій вік, думаю йому в цьому допомогли гроші. Але він егоїстичний мужик, який звик отримувати все, що забажає.

Ми підіймаємось на другий поверх ресторану, інтер‘єр багатий та вишуканий, золотий колір підлоги додає яскравого вигляду, білі арки та високі статуетки звертають на себе увагу.

— Подобається? — підморгує чоловік.