Розділ 15 Частина 1

- Пані.

- На коліна! - І на подив, дорослий високий, та сильний на вигляд чоловік, впав на коліна, схиляючи при цьому голову, після чого жінка підійшла, і захопила його за волосся, як котика, який в чомусь провинився. - Що ти тут робиш?

- Нічого, просто прогулювався.

Відпустивши волосся мого супроводжуючого, Кларієтта погладила його вилиці, після чого сильно стиснула щоки, від чого він аж скривився, і по підборіддю стекла кров.

- Повертайся до своїх покоїв!

- Як скажете пані, - відповів Юк, і при цьому мав настільки винуватий пригнічений погляд, що не посмів жодного разу обернутися в наш бік.

- Менелано, від завтра, я відновлю твої уроки спадкоємиці, сподіваюся пригоди з чаювання більше не повторюватимуться. - Із погрозою в голосі промовила вона, удавано ніжно погладивши мене по голові. - А зараз повертайся у свої покої, там на тебе чекає твоя особиста покоївка, а трохи згодом приїде швачка, щоб узяти заміри, деталі я їй усі пояснила.

- Дякую, - все що змогла промовити я, зробивши легкий уклін.

- Ах так, як звільнишся обов'язково навести сьогодні молитовню, отець Ганрі бажає тебе бачити. - Спокійним голосом промовила вона, після чого трохи тихіше, додала. - Не нароби дурниць, не падай обличчям у бруд, не забувай, що ти спадкоємиця цього роду.

- Як скажете пані Кларієтто.

На мою відповідь, вона злегка насупилася, але нічого не сказала, просто підвела поділ своєї сукні, і попрямувала геть коридором.

Цікаво, попередня господиня тіла, називала її "мамою", чи не за статусом? А також у голові все ніяк не вкладалася ситуація, яка всього кілька хвилин тому відбулась на моїх очах. Мені було дуже шкода в цей момент пана Юка, оскільки скоріш за все, він являється рабом пані Кларієтт, і її ставлення до нього було огидним.

Швидше за все, саме про нього йшлося, коли ми були на чорному ринку. Особистий раб пані.

Не ставши довго над цим роздумувати, вирішила, перш ніж вирушити до своєї кімнати, повернутися до бібліотеки та прихопити кілька книжок для вечірнього читання перед сном. Все ж, був і плюс, у тому що інша прислуга мене ігнорувала, оскільки їм було наплювати на те, де я, або чим же займаюся, за винятком дивних капостей у присутності вельмож, вони до мене більше не чіплялися, та й життя не ускладнювали. 

Знайшовши потрібне мені приміщення, на повні груди увібрала повітря в легені, таке приємне і хвилююче. Запах старих книжок, сушених квітів у кришталевій тарілочці на столі біля невеличкої канапки, та легкого пилу, чи то землі, не зовсім розумію, що це, але гарно доповнювало цей незвичний аромат. Проводячи пальчиком по корінцях красивих масивних книжок, вчитувалася в заголовки, шукаючи історію цього світу, хоч для базового ознайомлення з ним.

Але, на жаль, ні на першому стелажі, і ні на десятому, потрібної книжки не знайшлося, тільки базова збірка рас, яку я все ж таки прихопила із собою, вирішивши, що обов'язково повернуся сюди в інший вільний час. Після чого, вирушила назад, на зустріч знайомству з моєю так званою особистою покоївкою.

Дівчина виявилася зовсім юна, мила ельфійка на перший погляд, але не буду робити поспішних висновків.

- Пані Менелана, - легкий реверанс, і кивок голови. - Мене звати Вільфер, відсьогодні я буду прислуговувати вам.

Менелана тут, Менелана там, чомусь мене дико бісить це ім'я. І перш ніж, я хоч щось відповіла, мій живіт голосно забурчав, в обуреному гарчанні.

- Ой, я розпоряджуся, щоб вам подали щось. - Тут же помчала дівчина геть, не чекаючи моєї відповіді.

"А коли власне я сьогодні їла?" - задумалася я, чухаючи кінчик носа. Зранку була чайна міні-вечірка, де я встигла тільки скуштувати напій, але не доторкнулася до закусок, далі зустріч з архіші, потім блукала по особняку.

Зовсім вилетіло з голови.

Важко зітхнувши, залізла в крісло, розкривши книжку на першій сторінці, де знаходився зміст.

- Так-так, - прицьокуючи язиком, провела пальчиком по списку. - Не те, це можна й потім почитати... Ось! Це вже цікавіше.

Ось тільки нічого нового про архішів я так і не дізналася, оскільки вся описана інформація була мені вже відома, звісно ж, окрім невеличкої деталі, про прогрес прокляття. Виявляється, коли прокляття починає діяти, воно поступово вражає ділянки тіла свого власника, набуваючи чорних плям, доти, доки тіло архіша не покривається ним повністю. Саме в такий ось спосіб, їхній народ визначав, скільки їм відведено часу на пошук когось для проведення ритуалу закарбування.

Далі, мене зацікавив розділ з ельфами, в якому пояснювалося, що це народ вельми ексцентричний, егоїстичний, і зарозумілий, але при всьому цьому, має неймовірну життєву силу, оскільки є дітьми природи. Зовнішність дуже схожа, вродливі настільки, що інколи складно розрізняти одна від одної іншим расам.

Також вони є довгожителями, у 50 років, святкують своє повноліття. До цього періоду до них ставляться як до дітей, оскільки в цей періоди найчастіше емоції беруть гору над розумом, через що своєрідні підлітки надто запальні, і ведуться на будь-які провокації ззовні. Тому, найчастіше, до періоду повноліття, ельфійські діти перебувають під постійним запорошеним наглядом батьків. У старшому віці емоції і почуття трохи притупляються, і особи стають більш зрілими і розсудливими.