Розділ 14 Частина 2

Влізати відкрито в їхню суперечку, я не стала, оскільки моє становище в цій сім'ї не краще. Тому просто вигукнула:

- Дядечку Голон, сонячних днів і теплих ночей. Ви це далеко шлях тримаєте?

На мій окрик, мужики одразу ж розійшлися хто куди, роблячи вигляд, що не мають нічого спільного з тим, що сталося. Тим часом Архіші встав на кволі ноги, сплюнув кров на землю і пішов у моєму напрямку, злегка кульгаючи на одну ногу.

"За що ж це вони його так?" - з жахом пролетіло це питання в мене в голові.

- Хто тебе просив допомагати мені? - злим пошепки прогарчав хлопець, коли зник за заростями, де перебувала я. - Жити набридло?

- Слова подяки прийнято, - із сарказмом промовила я, дістаючи з потаємної кишені носовичок, намагаючись протерти свіжу кров на його губі.

- Припини! - проричав він, за кілька дюймів від мого обличчя. - Ти що, не розумієш, що робиш тільки гірше?

- Юначе, припини гарчати на мене! - Схожим тоном прогарчала я, смикнувши хлопчиська за вухо, змушуючи крокувати за мною слідом.

- Ти все ще не зрозуміла, хто такі Архіші? Зовсім дурна? - крехтя бурчав він, усе ще йдучи за мною.

Ось із такими перепалками ми й дійшли до невеликого струмочка, який я помітила, коли вивчала місцевість.

- Сядь! - наказовим тоном промовила я, вказуючи на валун, прямуючи до води і змочуючи в ній хустинку.

- Навіщо це тобі? - роздратовано запитав хлопчисько.

- Тому, що я так хочу.

Витерши кров з його обличчя, шиї, рук і колін, між тим запитала, чи не залишилася в нього та мазь, що я йому тоді давала. Як виявилося, її в нього відібрали в той же день, що було погано.

- За що вони тебе так?

- А потрібен привід? - Відповів він, пильно спостерігаючи за мною. – Знала б ти, більше про Архіші, теж би цуралась водитися з таким.

І це при тому, що якраз я то знаю набагато більше, ніж він розповів мені минулого разу. Деякий час ми просто просиділи на камінчику в повній тиші, вдивляючись у сонячне безхмарне небо. Допоки він не вирішив зруйнувати і так настільки крихку ідилію своїм:

- Навіщо прийшла?

- А не можна? - весело промовила я, злегка розкуйовдив його коротесеньке попелясте волосся.

Якщо в мене волосся було ближче до білого, то в нього саме сіре, темно сіре.

- Ти ж спадкоємиця, - з роздратуванням виплюнув він, відвертаючись.

У відповідь, я лише знизала плечима.

- Мені потрібно повернутися до роботи.

- Завтра у вечорі, чекатиму тут же.

- Ну й дурна.

- Яка є.

Дорогою до кімнати, я зустріла Юка з великим букетом чорних троянд, і при цьому всі його руки кровоточили від поранень шипів.

- Світлих днів і теплих ночей. Юкі вам не боляче? - Стурбовано запитала я, бачачи, як невеликі потьоки крові скочуються по руках до самих ліктів, спадаючи на кахельну підлогу.

- І тобі світлих днів і теплих ночей. Усе добре, не переживай, просто твоя матінка любить найсвіжіші троянди, зібрані вручну.

- Це небезпечно, ви можете занести інфекцію, - невпевнено промовила я, дивуючись таким дивним уподобанням тієї дамочки.

- Не турбуйся. - З доброю посмішкою промовив він, вийнявши з букета одну троянду і простягнувши її мені. - Краще розкажи мені, як ти почуваєшся, чув про ситуацію на чаюванні.

- Усе добре. - Коротко відповіла, не бажаючи розвивати цю розмову. - Слухайте, пане Юк...

- Юк, - поправив мене він. - Не пан, а просто Юк.

- Добре. Юк ви не будете проти того, щоб влаштувати мені невеличку екскурсію особняком?

"Ну і попутно розповісти про цю божевільну сімейку" - подумки додала я, відчуваючи інформаційний голод.

На подив, він не був проти, але спершу вирішив закінчити з усіма справами, а потім відправитись на своєрідну екскурсію.

Довго чекати не довелося, і ось, коли Юк повернувся, його руки були перемотані білою атласною стрічкою. Скоріше за все, більше для прикраси, ніж для якоїсь певної корисної функції, оскільки такий тип тканини, якщо не помиляюсь, погано вбирає вологу. Не ставши щось говорити з приводу цієї ситуації, ми все ж таки вирушили на прогулянку. За розмовами та поясненнями, я зовсім забула про час, оскільки поринула з головою в приємну атмосферу. На подив, Юк виявився неймовірно цікавим співрозмовником та екскурсоводом. Він показав мені велику красиву бібліотеку, де явно приховано багато корисної інформації. Бальний зал, гостьові, їдальню, кухню та багато різних інших кімнат. Принагідно з цим, я також дізналася, що з завтрашнього дня, до мене буде приставлена одна особиста покоївка, що не дуже тішило, оскільки тепер не вийде так легко і вільно пересуватися по особняку, та й швидше за все, дівчина доноситиме пані про кожного моє крок і слово. Крім усього цього, відновляться всі мої уроки спадкоємиці, такі як: економіка, політика, ведення бухгалтерії, ораторство, вивчення генеалогічного древа, етикет, танці, лист тощо, тощо... До того ж, уроки будуть відновлені з нуля, оскільки пані Кларієтто, переживає, що я осоромлю їхній рід.