Розділ 13 Частина 1

Вранці я встигла скупатися, після чого одягла подаровану рудоволосою сукню, а потім ми спустилися снідати на перший поверх, де все було облаштовано під повноцінну таверну, в якій вже вирував народ, активно обговорюючи якісь новини.

Оглянувши той самий кут, де здебільшого збираються раби, не знайшла Архіші, і хотіла було вже спитати про це чоловіка, як у будівлю зайшов один із солдатів новоспеченого родича, тягнучи хлопчиська за комір. І хай раніше я вже мала змогу його розгледіти, але не мала бажання це робити, постійно будячи напоготові чогось поганого, тож коли побачила його зараз, дуже здивувалась, бо хлопець був смаглявим, і практично мого зросту. Поранення звісно нікуди не поділися, і виглядали жахливо, деякі навіть начебто загноїлися, але дитина виду не подавала, непохитно утримуючи кам'яне обличчя.

- Ось пане, втекти намагався, - відзвітував солдат, щойно наблизився до нас. - Ледве зловили, що накажете робити?

- Норовливий значить? Ну нічого, і не таких ламали! - З гордістю відповів Голон, піднімаючи за підборіддя хлопця.

- Дядьку, а віддай його мені, - влізла в розмову Анор, у молитовному жесті просячи чоловіка.

- Не діло ельфійським жінкам із рабами возитися!

Так, не зрозуміла, що за сексизм? Тут що, патріархат править? Власне, чому я дивуюсь.

- Але, у мами ж є!

- То зовсім інше, - із запинкою відповів він, явно незадоволений даною темою розмови.

Значить раби це не настільки дивовижна справа в цьому світі, що просто жахливо.

- Але, я теж... - не встигла було вона договорити, як у розмову влізла вже я.

- Як смачно пахне, може вже поснідаємо?

Не знаю, чи варто було так робити, але мені було шкода спостерігати за даною картиною, оскільки Архіші цього не заслужив, адже демон просто боровся за власне життя.

- Вірно, давайте все ж таки пройдемо і поснідаємо, а з хлопчиськом я вже розберуся пізніше, а поки що нагодуй його і не зводь з нього очей!

На душі стало спокійніше, але потрібно було ще дещо не забути зробити.

Щойно ми сіли за стіл, до нас одразу ж підбігла пишногруда, гарна в тілі жінка, низенька, з легким милим акцентом. Прийнявши замовлення, при цьому пострілявши кілька разів оченятами в бік Голонда, відраз втекла в невідомий бік, щоб за кілька хвилин, принести все на громіздкій таці.

Переді мной постала якась крупа, що пахне неймовірними ароматами, зі смаженим до скоринки окороком.

А знаєте, життя налагоджується!

Смачно впившись у привабливе м'ясо я намагалася як могла, їсти акуратно, не поспішаючи, але вийшло як вийшло.

Буквально за кілька хвилин ми розплатилися і попрямували на вихід, до підготовленої заздалегідь карети, але тут я ненароком перечепилася через ніжку табуретки і з гуркотом упала на підлогу, обідравши всі долоньки.

- Менелоно з тобою все гаразд? - напрочуд надто радісно запитала мене моя компаньйонка, не маючи жодних намірів присісти поруч, або ж подати руку для допомоги, що видалося дивним.

Чи може це в них так заведено надавати допомогу? Ну да ладно, не буду заморочуватися з цього приводу.

Вставши і привівши сукню до належного вигляду, з корчила сумну гримасу, скосивши погляд на чоловіка.

- Хех, - важко зітхнувши, він продовжив. - Усе ж, хоч це в тобі не змінилося.

Евріка, тепер я знаю, що попередня господиня тіла, була незграбною. Ну бодай щось.

- Вільям, - несподівано покликав він одного зі своїх солдатів, і до нього одразу ж підбіг високий, гарненький, блондин із зеленими очима і веснянками на обличчі. - Принеси з моєї скрині лікувальну мазь і пляшечку з засобом для промивання ран.

Таким ось незвичайним чином, я і обзавелася потрібними мені речами, і на подив вони були якісними і ефективними, оскільки долоньки більше не саднило.

Подорож у кареті - це ще те задоволення, яке ти ніколи більше в житті не забудеш, оскільки дорогою відіб'єш собі не тільки м'яке пікантне місце, а й зуби перерахуєш, і синців наставиш. У цьому я переконалася особисто, коли ми вже третю годину їхали без зупинки. От тільки Анор сиділа спокійно, ніби її нічого з цього не турбувало. Більшу частину часу роздивляючись краєвиди за шторками, які слугували непоганою вентиляцією, пропускаючи свіжий вітерець у затхлу темну карету.

- Привал! - почулося ззовні, чому я була надзвичайно рада, оскільки вже почала відчувати легку судорогу правої ноги.

Щойно наш екіпаж зупинився, двері одразу ж відчинилися, випускаючи нас назовні.

- Милі поночі, можете прогулятися, трохи далі по тропі є невелике озеро, якщо хочете освіжитися. - Попередив чоловік із каштановим довгим волоссям, зібраним у низький хвіст.

Одягнений він був як і всі лицарі, в облаштунки.

- Із задоволенням. Супроводите? - мило прощебетала дівчина, беручись за запропонований їй лікоть. - Сестро, приєднаєшся?

- Ні, дякую, краще оглянусь тут, - відмовилася я, ледве не скривившись від відрази, з цього її "сестра".

Чомусь все ніяк не можу звикнути.