Розділ 12 Частина 2

Огляд пройшов доволі швидко, при цьому лікар наголосив що мені потрібен тривалий відпочинок через стрес, та приписав кілька лікарських трав, які потрібно буде приймати у вечорі, перед сном, протягом кількох днів. Після чого літній чоловік вирушив далі у справах, залишивши нас із Голондом наодинці, чим, власне, я і скористалася:

- Чи можу я поставити вам запитання?

- Так, звісно. - Відповів мій співрозмовник, сідаючи на вільний стілець біля невеликого столика в куточку кімнати.

- Яким чином ви знайшли мене? - І при цьому не забула додати милу посмішку.

- Якщо бути чесним, то ми й не шукали тебе. – Без сорому, з кам’яним обличчям, проговорив чоловік. - Уже понад місяць твої пошуки припинилися, оскільки в нас не було жодних зачіпок, де ж ти можеш перебувати.

- А як же тоді... - трохи здивовано проговорила я, але мене перебили.

- Ми з Анор прямували до академії, в котру вона планувала вступити. І так вийшло, що наш шлях вів через чорний рабський ринок. Звичайно ж можна було його оминути, оскільки де це бачено, щоб знатні дами тут розгулювали. Ось тільки Анорі вперто наполягла на тому, що хоче оглянути це місце, оскільки батько, найімовірніше, точно ніколи їй цього не дозволить.

- І ви пішли у неї на поводу? – Стверджено промовила я, складаючи руки на грудях.

"І саме завдяки чистій випадковості, саме сьогодні зранку на ринок привезли мене" - подумки додала я. Нехай це і можна вважати лише параноєю, оскільки вони ніяк не могли заздалегідь дізнатися, що саме ті торговці того дня проїжджатимуть саме через те село, в якому опинилася я. Да і я, могла в той день не вийти на роботу, через погане самопочуття, і тоді б ми не зустрілися і мене не продали. Але шосте відчуття підказує, що не з проста це все.

- А чи далекий шлях, від батьківського дому до академії?

- Ну, приблизно пів дня їзди каретою, - промовив мій співрозмовник, при цьому насупившись, і підозріло звузивши очі в мій бік. - А що таке? Є якісь підозри?

- Ні-ні, що ви, - тут же схаменулася я, знову натягнувши милу посмішку на обличчя. - Вибачте, просто після всього, що мені довелося пережити, складно чомусь наївно вірити, постійно не усвідомлено шукаю підступи. Сподіваюся, ви розумієте.

- Ну, то й не дивно, все ж п'ять місяців... – він все ж таки вирішив, що ліпше не договорити, відвернувшись у бік вікна.

Цікаво чому?

- Можна поставити ще одне запитання? - якщо вже почала, то хоч доведу справи до кінця.

У відповідь, отримала лише схвальний кивок, і очікуючий погляд. Цікаво, а чи знали вони, що їхня Менелона не розрізняла обличчя людей? Чи все ж таки, це було особисто моє прокляття? Гаразд, усьому свій час, а зараз потрібно вичавлювати з ситуації, що склалася, всі можливі вигоди зі здобуття інформації.

- Навіщо ви придбали того хлопчика, який був тоді зі мною в клітці?

- Маєш на увазі Архіші?

- Так, саме його.

- Ну, тут нічого немає дивного, оскільки вони є елітними рабами.

- Тільки й усього?

- Абсолютно вірно. - Задумливо промовив Голон, чухаючи своє гладке підборіддя. - Знаєш Менелона, ти дуже сильно змінилася.

- Ну, як я і сказали раніше, після такого навряд чи залишишся самим собою.

Як могла викрутилася я, сподіваючись, що таким ось чином зможу списати з себе всі дивацтва.

- Вірно підмічено. Тяжко ж тобі прийшлось. Не хочеш поділитися?

- Пробачте, але не сьогодні, все ще занадто свіжі спогади, - прошепотіла я, спустивши погляд до підлоги, молячись усім відомим мені богам (крім Шеогората), щоб цю тему ми більше ніколи не піднімали.

І на диво, цю тему ми відразу закрили, оскільки пролунав тихий стукіт в діері. Як виявилося, після того, як лікар виписав мені трави, пан Голон одразу ж відправив одного зі своїх солдатів на пошуки тих самих лікувальних трав, які власне зараз він і приніс. Саме тому, мій новоспечений родич відразу відправився з проханням до місцевого кухаря, щоб той заварив ліки, і приніс мені їх перед сном.

У кімнаті вмить запанувала тиша, яка, на жаль, не врятувала ситуацію та бідну нервову систему, яка скоро відмовиться нормально функціонувати. Зовсім скоро на вулиці пішов легкий дощик, тарабанячи по щільному мутному вікні, свою приємну мелодію.

Ще вчора, я була в невідомому селі, і дізнавалася про ті всі моторошні традиції, вранці вже стала рабинею, зараз же, начебто як пані та спадкоємиця невідомого роду. А ще раніше, була просто потраплянкою, яку ледь не поглинула хижа рослина. Може саме з цього моменту і розпочинається моя так звана історія, в якій надалі все буде тільки краще?

Віола, припини літати серед хмар!

Це далеко не той жанр історії, я в цьому на всі 90, ну або 80% впевнена.

Іноді хочеться ось так от, просто заснути, і неймовірним чином опинитися вдома. Розплющити очі, побачити знайому й рідну стелю, а цю подорож згадувати лише як доволі цікавий і моторошний сон.

- Сестричко! – З радісним криком, залетіла як ураган до моєї кімнати Анора, тримаючи при цьому в руках якійсь пакуночок. – Поглянь, що я тобі купила!