Розділ 11 Частина 2

- Вибач, але я про них нічогісінько не знаю, розкажеш? - попросила я. - Але для початку, дозволь представитися, Віолетта, а тебе як звуть?

- У мене немає імені, - зніяковіло відповів мій співрозмовник, винувато опустивши голову.

- Як немає? - здивовано перепитала я. – Хіба таке буває?

- У нас буває, тут нічого дивного немає, - знизавши плечима, промовив хлопчисько, злегка зажурившись. - Що дивно тут, так це те, що ти не знаєш, хто такі Архіші.

- Я багато чого не знаю, оскільки втратила пам'ять, - сказала часткову правду я.

- Ельфи досить скрупульозно ставляться до свого потомства, як же ти опинилася в тому селі? - зацікавлено запитав він.

- Це досить довга і вельми дивна історія, оскільки я й сама не до кінця її розумію.

Розмова виявилася доволі продуктивною, оскільки я зуміла багато чого довідатися про тих самих Архішів, які все ніяк не полишали мої думки. Як виявилося, їхня раса є однією з найсильніших рас, так само, вони славляться силами своїх воїнів, ну і додатково божевіллям і кровожерливістю натури. Володіють чорною магією, керують дрібною нежиттю, ну і по дрібницям, харчуються душами померлих (звичайною їжею теж можуть харчуватися). Саме тому, іноді їх ще кличуть падальщиками.

Архіші, це одні з підтипів демонів, саме тому, швидше за все, той малюк назвав його виродком.

 Ну і до всього цього, з пам'яті спливли ще кілька фактів, про які мій співрозмовник вирішив промовчати.

Приміром те, що при всьому цьому, народжуються Архіші відразу з прокляттям роду, від тяжкості якого згодом божеволіють до власного повноліття. Саме тому тривалість їхніх життів дуже коротка. І нехай вони і є найсильнішими, от тільки через своє прокляття, мають велику слабкість, оскільки для того, щоб вберегти розсудливість, їм доводиться проходити ритуал запечатування, після якого їхнє життя переходить до рук того, кому вони його довірять.

Саме так і було в ідеалі, приблизно до кількох десятків років, поки їхньою слабкістю не стали користуватися інші раси, підкоряючи демонів.

Спершу, ці ритуали проводилися за власним бажанням, зараз же, це примусові заходи. З роками Архіші змінили статус непереможних воїнів, на елітних рабів. І саме вони й стали винуватцями повстання, що стало ще однією масштабною подією для розвитку ключової історії з одного роману.

Так-так, саме роману. Оскільки про цих істот я раніше читала лише зі сторінок одного доволі цікавого роману, в моєму попередньому житті. А називалося те оповідання...

Хм, як же воно називалося? Пам'ятаю, що назва пов'язана з квіткою, але ніяк не можу згадати.

Ах да, "Цвітіння Жасмину в зимову пору", ось! Згадала!

Тепер цікаво, яким таким чином, істоти з книжки, опинилися в цьому світі? Не могла ж я потрапити в неї.

Цього точно не могло статися, оскільки там не згадувалися ті реалії, з якими я вже встигла зіштовхнутися до зустрічі з цим хлопчиськом. Ні про які хижі рослини автор не згадував, як і про кровожерливі традиції віддалених сіл. Швидше за все, це просто збіг.

Десь через деякий час, візок зупинився, а з вулиці донеслося:

- Робимо привал, я вже з ніг валюся!

- Сам винен, за розрахунками, ми вже як два дні тому мали бути на місці. Але ні ж, ти захотів заїхати в район червоних ліхтарів, бачте, за жіночою ласкою скучив, щоб тебе чорт забрав!

- Типу ти ніколи не сумуєш за цими ласкавими ніжними ручками і неймовірно привабливими губками, - пирхаючи, відповів другий, переймаючись, скоріш за все, звірятами, тими самими динозавро-коровами.

Тихенько сидячи на своєму місці, я активно прислухалася до всіх найменших змін на вулиці, попутно намагаючись звільнити хоч би одну руку. Але на жаль, тільки даремно старалася. Зап'ястя боляче саднило, ніби по них наждачкою гарненько пройшлися, але я вперто продовжувала свої спроби.

- Припини терзатися, - суворо прошипів демон. - Все одно все марно, оскільки на візок накладено захисний купол. Ніхто сторонній не зможе вийти, як і зайти, крім господарів звісно.

Важко зітхнувши, присунулася до стінки, біля якої сидів мій співрозмовник і оперлась на неї спиною, намагаючись бодай трохи розслабитися, бо від постійного напруження, м'язи вже почали зводити легкою судорогою.

У дорозі ми пробули 2-3 дні, без нормального харчування, хоч питна вода була, і то вже півбіди. На самому ринку опинилися під ранній ранок, де нас одразу ж зчепили ланцюгами між собою і повели провулками. Там нас зустрів шум та метушня цих місць, строкаті торгові ряди з різноманітними товарами та дивні створіння.

Тут уже інтерес прокинувся не тільки в мене, а й в решти, котрі кидали зацікавлені погляди по сторонах.

Проходячи повз легкий тканинний намет перед входом якого стояв торговець  я зрозуміла, що основний товар тут – вишукані обладунки та зброя, що здалося мені досить моторошним видовищем, коли я згадала, що в цьому світі вони не для краси створені.

Якість товару, на перший погляд, була відмінна, ціни високі, це я зрозуміла по скривленому обличчі покупця, котрий тримав в руках щось схоже на арбалет.

Торговцем виявилась жахливо негарна жінка, яка виглядає як пересічний мандрівник, низенького зросту та рудим волоссям. Нині вона займалася тим, що кричала «розпродаж!», «Налітай!», як тільки єдиний покупець пішов геть, так і не купивши жодного товару.