Розділ 9 Частина 1

Зовсім скоро все закрутилося звичною метушнею, лише з тією різницею, що тепер я прекрасно розуміла, про що оточуючі говорять, але мовчала у відповідь. Таким ось чином, на жаль, мені вдалося небагато чого дізнатися. Тільки, наприклад, те, що служительки наполегливо нав'язують хлопцям віру в Шеогора. Також, навчають їх правильного привітання гостей або ж прихожих, які зрідка приходять помолитися. При зустрічі з особами, що мають вищий статус, діти завжди зобов'язані побажати їм: "Світлих днів і теплих ночей", навіть якщо їх проігнорують при цьому. Саме так проявляється повага в тутешніх колах.

Також мене знатно повеселила балаканина Арні і Лакса, які крутилися навколо мене. Які впевнено намагалися навчити дурну мене, тих чи інших слів, а потім, пересварюючись між собою, починали сперечатися, чия ж зараз черга називати слово і вказати на предмет пальцем. Хлопчаки виявилися веселими і добрими, милими та гарненькими, зрідка пропонували свою допомогу, якщо тільки робота була не складною.

Тао вирушила кудись у своїх справах ще з самого ранку, а мене невдовзі вкотре змусили перемивати гору посуду, на щастя, цього разу не забувши перед цим гарненько нагодувати.

Навколо запанувала незвична тиша, малеча була зайнята чимось своїм, черниці своїм. У голові несподівано з’явилась знайома пісенька, яку я подумки стала наспівувати, гарненько вимиваючи дерев'яний посуд у крижаній воді.

«Зірко, зіронько мала, де ти цілий день була? Сяду я у літачок – полечу до зірочок! Зірко, зіронько мала, де ти цілий день була? Зникло сонечко вночі…»

Несподівано до мене донісся незрозумілий крик. Вставши, випрямилась, протерла тильною стороною чоло, спина неприємно нила, а посуду менше й не ставало.

Важко зітхнувши, вирішила трохи відволіктися.

Вдивляючись у стурбований чоловічий силует, що наближається, з храму відразу ж виплигнула така ж схвильована служителька, і ось, щоб підслухати їхню розмову, я вирішила сходити до колодязя по воду, мити ж багато чого ще треба буде. І звісно ж, усе це я робила повільно, зовсім не поспішаючи, більше сконцентрувавшись на розмові:

— Світлих днів і теплих ночей, — незважаючи на весь поспіх, чоловік не забув привітати служительку, і тільки після, почати свою розповідь.

— Світлих днів і теплих ночей, — служителька зробила легкий уклін. — Щось сталося, Маран?

— Поспішаю розповісти про сумну новину. Цього ранку помер мій сусід Рад, тому й прошу про милість і відспівування його грішної душі! — і при всьому цьому гість притупцював на місці, перевалюючись з ноги на ногу, руки тремтіли, по щоках ходили жовна.

Було чітко видно, що загиблий був йому не просто сусідом, а найімовірніше, хорошим другом.

— Святий Шеогорат! — шоковано промовила старенька, при цьому прикривши долонькою рот. — Я не помилилася, ти сказав "Рад"? Але ж він зовсім молодий, йому і трьох десятків не було, хай береже його душу Шеогорат!

— Ми й самі здивовані, — потупивши свій погляд, тихо промовив її співрозмовник.

— Що ж сталося?

— Учора, один із мисливців помітив аномальне пожвавлення в лісі, тому старійшиною було вирішено вирушити на світанку перевірити ті місця. І начебто нічого не віщувало біди. Ліс здався абсолютно спокійним, як раптом просто в повітрі виник чорний туман, з якого вилізли дивні чудовиська. Без очей, тільки з западинами на їхньому місці. Довгі, загострені морди. Ікласта паща, з якої стікав червоний слиз. Короткі задні лапи і довгі могутні передні, з кігтями з моє зап'ястя. Ніколи раніше таких чудовиськ не бачив і не хотів би ще раз зустрітися з ними віч-на-віч. Убили всіх, усього шість штук виявилося, сьомого не дорахували, розслабилися і поплатилися.

— Черговий прорив? Який жах! — і справді, на зморшкуватому обличчі відбився страх, який вона явно не хотіла показувати стороннім. — Гаразд, готуйте тіло загиблого до церемонії, піду сповіщу про горе сестер.

— Дякую, — з полегшенням промовив чоловік, при цьому вклавши щось у руку черниці.

На останніх його словах, я одразу ж підхопила відро з водою і стрімко попрямувала назад на своє місце, понад усе на світі бажаючи залишитися непоміченою. Через деякий час храм ніби перетворився на великий бджолиний вулик. Кожен був зайнятий чимось, навіть найменший тутешній житель. Після чого нас усіх зібрали в одному місці на подвір'ї, вручили червоні дрібні квіточки на одній стеблинці. Потім старші діти стали в пару з молодшими, утворюючи невеличкий паровозик, яким ми  вирушили за черницями. Весь цей процес закривала я, плетучись позаду. Щось підслухати з мого місця виявилося абсолютно марним заняттям.

Незабаром ми дісталися до вельми дивного місця. Це була маленька ділянка оголеної зораної землі без трави або ж хоч якихось рослин. Посередині всього цього лежав молодий хлопець, одягнений був у все біле, і тільки чорний пояс сильно виділявся. Бліде обличчя, прикриті повіки, тонкі безбарвні губи, що втратили свою фарбу. Рівний, прямий ніс, загострене підборіддя. Чорне, як сама ніч волосся, що стирчить у різні боки. Він мав привабливу зовнішність і, напевно, ще за життя підкорив чимало тендітних сердець, що й підтвердили дівочі схлипи.

Задивившись, пропустила момент, коли діти по одному стали підходити до мертвого тіла і складати навколо нього ті самі квіти, зовсім тихо наспівуючи незнайому мені мелодію. Спершу, тихий нявкіт в унісон, потім хтось брав трохи вищу ноту, а хтось - навпаки, нижчу. Усе це звучало, як наростаюча пісня.