Розділ 8 Частина 1

— Viola, ty zithea binary, — занепокоєно пролепетав дитячий голос, наполегливо потягнувши мене в бік виходу.

"Віоло, тобі тут не можна перебувати"

Обернувшись, впізнала Лакса, і нехай я не зрозуміла, що він сказав, усе ж повністю довірилася і пішла за ним. І як виявилося незабаром - не дарма і дуже вчасно. Варто було нам зробити кілька кроків від сходів, як до нас цілеспрямовано направилась одна з черниць. Оскільки я не бачила виразу її обличчя, ніяк не могла зрозуміти який саме у неї настрій, і чого саме мені очікувати. Але навіть так, відмітила, що кроки грубіші, та швидші, ніби сердиті, саме так мені здалося.

Ще здалеку монахиня щось запитала хлопчиська, потім відчитала і з полегшенням зітхнула. Але, перш ніж вирушити назад по своїх справах, відвела мене до хліву, де дала щось на кшталт граблів і вказала на сіно, під динозаврами. І все б нічого, якби перед тим, як піти, вона не затримала на мені задумливий погляд, це я чітко відчула. Саме від цього погляду в мене по спині пробіглося стадо мурах, залишаючи після себе неприємну липку доріжку.

Весь день, що залишився, я старанно наводила лад у своєрідних коровах цього світу, які постійно намагалися мене цапнути. Я вам так скажу: вони ще ті поганки і злюки. Але і я не давала себе в образу.

Клац! Клацнула зубаста щелепа біля самого мого носа. Бах! Ця ж морда, отримала граблями від мене по голові. Не сильно, але все рівно відчутно.

— А знатимеш, як мене ображати! — з цоканням язика звернулася я до звіра.

Далі справа пішла простіше і швидше. І ось, коли на дворі почало темніти, малеча пішла спати, я знову залишилася наодинці  на вулиці.

Звісно, нічого не маю проти свіжого повітря і природи, але коли градус знизиться до -2, куди мені тоді діватися?

На щастя, на допомогу прийшла Тао, деякий час вона просто постояла біля воріт, то озираючись на мене, то на стежину, що вела в бік її будинку. Було чітко видно, що вона вела уявну боротьбу сама з собою, намагаючись щось вирішити. І все ж таки, згодом дівчина розвернулася до мене і покликала до себе.

— Ту ini jo, dis castar, — повільно промовила вона, спершу вказавши на мене, потім на себе і незабаром у бік свого будинку.

"Ти і я, йдемо додому"

— Dis castar, — повторила я, прекрасно зрозумівши, що вона мала на увазі.

"Йти додому"

В цей момент у мене явно губи розтягнулися в дурній усмішці. Тим часом як глибоко в серці тихенько затаїлася надія на краще.

Цієї ночі я спала в теплі й затишку. Не під деревом або ж у кущах, а під тонкою, старою, але м'якою ковдрою, і навіть підлога була не настільки твердою, якою могла здатися на перший погляд. Розпечена піч віддавала жаром, навіваючи сонливість. І зовсім скоро мені вдалося провалитися в царство Морфея.

Тієї ночі, мені наснилась знайома мелодія з часів дитинства: «Зірко, зіронько мала, де ти цілий день була? Сяду я у літачок – полечу до зірочок! Зірко, зіронько мала, де ти цілий день була? Зникло сонечко вночі…»

Незабаром колискову замінив чийсь голос:

— Зоя, — ніби віддаленим відлунням, донісся крик.

Але я не могла зрозуміти, кому він належав. Жінці? Чоловікові? Знайомій, або ж незнайомій мені людині?

— Зоя!

— Хто ти? — запитала я в порожнечу, нічого перед собою не бачучи.

— Зоя, це зараз не важливо, - голос чути було ніби крізь щільне скло, приглушено. — У мене мало часу. Візьми це!

— Хто ти? Що взяти? Я нічого не бачу? Тут занадто темно!

Але відповіді не було, тільки гул, як у вулику. І лише через кілька хвилин я побачила маленьку жовту іскру, яка ось-ось мала намір зникнути. Саме тоді я нарешті відчула під ногами хоч якусь опору, і зуміла спуститися на коліна, навпомацки наблизившись до єдиного джерела світла. От тільки варто було мені його торкнутися, як руку обдало сильним жаром, ніби я оголеною рукою схопилася за розпечене вугілля. Пальці тремтіли, а по руці розповзалися безліч вогненних змійок до самого ліктя. Мене кидало то в жар, то в холод, при цьому ніби вивертало навиворіт.