Розділ 6 Частина 2

У підсумку, під вечір я була знесилена. М'язи нили, настрій впав нижче нікуди, у скронь поколювало, хотілося вимитись, та просто лягти спати. Але замість усього цього, ми вирушили до хліву, де я ледь не заверещала як скажена, від несподіванки, коли побачила динозаврів, що стояли в стійлах для коней.

Зовні вони чимось нагадували ілюстрації з дитячих книжок про динозаврів, тому й асоціація така. Звісно, не сперечаюся, що в книжках уявлялись вони дуже великі, прямо як багатоповерхові будівлі (гаразд, можливо, і перебільшую). Ось тільки тутешні ящери були розміром з корів, до того ж і молоко давали, що здалося для мене вельми дивним і бридким.

Ну, ось уявіть собі ящірку, що стоїть на двох задніх могутніх лапах, оскільки передні в неї зовсім маленькі, як у тиранозавра. Вузька морда, вертикальна зіниця, сильний і великий хвіст, а чого ж тільки варті гострі кровожерливі зуби. І до ось цього ще й підходили маленькі діти з відрами, сідали на низенькі табуретки і вправно доїли тутешню худобу.

Я теж, раз спробувала підійти ближче хоч би, для того, щоб розгледіти цих монстрів, та не тут-то було. Перед самим носом клацнула зубаста паща, через що я все ж не витримала і заверещала, відскочивши на крок назад, та зачепившись за щось і шльопнувшись на багатостраждальну дупку. Після такого шоу, дітвора залилась гучним сміхом, перекидаючись явними шпильками один з одним.

Сидіти й ображатися на них я не бачила сенсу, тільки посміхнулася у відповідь, розуміючи масштаб ситуації, яку сама влаштувала.

Щойно стемніло, діти напилися свіжого молока і вирушили в маленьку дерев'яну прибудову на території храму. Ув'язатися слідом я не встигла, бо мені дали чергове доручення, і, щойно я з усім впоралася, виявила, що не можу знайти жодної живої душі навколо. Крокуючи темним кам'яним коридором, знайшла в собі сміливість віддерти від кам'яної плити єдиний свічник зі свічкою, що горів, і взяти його з собою. Навколо стояла гнітюча тиша, і лише виття протягу викликало сотні мурах по шкірі. Аж надто швидко все стихло, хоч кілька хвилин тому стояв гамір і стукіт посуду.

Куди ж ці черниці поділися?

Перемагаючи втому і нестерпний сморід, я зазирала в усі кімнати, які знаходила на своєму шляху. І ось, коли вже було, хотіла здатися, почула монотонний гомін, тихий, ледве чутний. Саме в той момент, на душі стало якось не спокійно, а переді мною постав вибір, попрямувати на звук, подивитись, що там відбувається, або ж повернутись на вулицю і облаштуватись десь там на нічліг.

Важко зітхнувши, попрямувала до підвалу, намагаючись якомога тихіше крокувати, до того ж серце зрадницьки тьохкало, наче справжнісінький трактор. У підвалі тхнуло вогкістю і цвіллю. Уздовж вузького коридору з правого боку знаходилися камери з ґратами, як у в'язницях. Нарахувала я їх близько восьми. Перевірити на наявність бодай однієї живої душі, в них не змогла, бо надто було мало світла, і більша частина темниць залишалася в тіні. Але, я дуже сподіваюся, що монахині - розсудливі люди і не стануть тримати тут невинних дітей.

Потрібно буде повернутися сюди вдень. А зараз продовжу-но я свій шлях, поки мене не спіймали на гарячому.

Коли я все ж дійшла до місця, звідки лунали голоси, побачила жінок у чорних рясах, які стояли в два ряди, одна навпроти одної, приблизно на відстані двох метрів і співали пісню в унісон. Це виглядало, як якесь богослужіння, чи що? Ну, саме так я подумала, щойно розгледіла все це в щілині між дверима. Кімната, в якій увесь цей захід відбувався, була просторою і заповненою сотнями запалених свічок. Пісня долинала звідусіль, відбиваючись від стін і розносячись ехом. Ось тільки, нехай я і не могла розуміти слів, але вона була моторошною. Мені відразу ж стало від неї не по собі, тому я хотіла було вже повернутися, як з колони вийшла жінка. Вона практично нічим не відрізнялася від інших, якби не несла в руках якийсь кубок, наповнений чимось білим.

"Найімовірніше, молоком!" - підказала мені підсвідомість.

Але це було не найдивнішим із ритуалу. Я не одразу помітила, що збудований живий коридор із жінок, тягнувся до статуї. Розгледіти, що саме там було зображено, не змогла, надто далеко. Зате помітила відблиск кинджала в руках тієї самої жінки, яка тримала кубок.

Що це вона робить?

Ритуал більше не виглядав таким невинним, як мені здалося спочатку. Варто було черниці дійти до статуї, пісня закінчилася, і тут вже прийшла її черга завивати. Поставивши кубок на щось на зразок подіуму, вона схилила перед прохолодним кам'яним обличчям голову, водночас піднявши кинджал, ніби підносячи його в дар. Спритний рух рук, і в біле молоко капає червона кров. Потім ті самі дії повторили за нею кожна з присутніх жінок, капаючи по кілька крапель до кубків.

Що за маячня? Нащо вони то роблять? Фанатики темного божества, чи що? До того ж, мушу зауважити, що це небезпечно - робити надріз одним і тим самим ножем стільком людям. Нічого вже не кажу про решту антисанітарних норм. Щось я тепер боюся за дітлахів, чи не тримають вони їх у ролі жертвоприношень?