Розділ 5 Частина 2

І коли я вже  хотіла спробувати ще раз пояснити, жінка раптом прорекла:

— Nan sten jo, sten, ini en kilik stalkiks solran. Oh, vaskas lot itanind afim en dis, — що саме вона сказала, я не зрозуміла, але вона потягнула мене за собою, спритно проводячи поміж малечею.

"Та зрозуміла я, зрозуміла, і не з таким стикалася раніше. Ох, які тільки діти до нас не приходили".

І не встигла я й пискнути, як мене відразу ж посадили на те саме місце, де зовсім недавно перебувала ця сама монахиня, якщо можна її так назвати. Але суть в тому, що в одну мить, мене запрягли перебирати тутешній горох. Потім, несподівано поруч з нізвідки з’явились ще три кошики,   наповнені з гіркою всякою всячиною, що, власне, не спрощувало завдання. Зрозуміти, що від мене хочуть, було зовсім не складно, оскільки   практично сама, добровільно запропонувала їй допомогу. Завдання полягало в тому, щоб вибирати весь бур'ян і сухі гілочки з гіллям, а також розсортовувати горошок. Фіолетовий до фіолетових, синій до синіх. Складно? Ні! Ось тільки цікаво: друге, що я просила, вона теж чітко зрозуміла, чи тільки про допомогу розшифрувала? А то благодійністю займатися я не маю наміру доти, доки не зможу твердо стояти на власних ногах.

І ось, коли я вже взялася за роботу, жінка несподівано потягнула мене за комір, пильно розглядаючи шию.

Та що ж вона мене, як нетямущу дитину, смикає, тягне, садить? Я, звісно, пам'ятаю, що хотіла прикинутися дурною, але це ж не привід так поводитися. Мені, між іншим, двадцять... двадцять із копійками? Гр-р-р-р... Ну ось, і цього не пам'ятаю.

— Clemss en, litisit en sasberu rabebeli. Pet ini aje ovevl wila en gepop, seterez topylet, litisit en benidna.

"Мітки немає, значить, не рабиня-втікачка. Але й на звичайну сільську не схожа, а он вуха які, з раси ельфів скоріше за все".

Але не встигла я й обуритися, як паняночка помчала заспокоювати хлопчаків, які раптом вирішили за щось побитися. Хто саме був витівником події, нікому не було цікаво, тому обох покарали і розсадили поруч зі мною, по різні боки лавки. Мене це дуже напружило. Ні, тільки не подумайте, що я недолюблюю дітей, просто, в моєму нинішньому стані з нульовим словниковим запасом, я не зможу з ними впоратися. Адже тут навіть не зрозумієш з їхнього перекрикування хто винен, і через що сталася суперечка.

Зрідка поглядаючи на хлопців, я мовчки займалася своїми справами, терплячи їхні суперечки. Але, коли дійшло до того, що вони почали кидатися один в одного горошком з уже перебраних мною кошиків, я, стиснувши зуби, прибрала кошики подалі від цих малесеньких бешкетливих рученят. Ось тільки, цей дріб'язок пузатий не припинив розкидати мої труди направо і наліво.

— Припиніть! — грізно шикнула я, і нехай вони не зрозуміли, що я сказала, але тут же притихли, нарешті помітивши мою персону.

Підтягнувши до них ще не перебраний кошик, із суворим поглядом вказала на нього, мовляв: "Працюйте, працівнички! Хто не працює, той не їсть. А ті, хто покарані, то взагалі мають працювати вдвічі більше". І було б надто ідеально, якби всі діти у світі робили все, що їм скажуть дорослі, бо один із хлопчаків так би й не взявся за роботу без легкого педагогічного підзатильника. Так, після такого він, звісно, не почав мене в усьому слухатися, навіть зрідка капостив, але все ж із горем навпіл і скривдженим сопінням перебирав. Зате, тепер я можу припустити, що конфлікт почав саме він, бо другий постійно захищався або ж відбивався. Але впевненою я не можу бути ні в чому.

Один, той, що виявився хуліганом, мав брудне русяве неслухняне волосся, стрижене під їжачка, та оттопирені вушка. Одяг теж особливо не вирізнявся чистотою, до того ж, ще й із латками, шов не рівний, зовсім кривесенький, видно, що зашивався невмілими руками.

Що можу сказати про другу дитину?

Порівняно з першим, вбрання, в яке він був одягнений, здавалося більш охайним, хоч і не менш брудним. На чорному смоляному волоссі, зібраному в низький хвіст, було видно тільки жирний блиск. На скулі виднівся рубець, який тягнувся до самої шиї, ховаючись за коміром на спині.

Витративши ще деякий час на розглядання всіх інших дітей, усвідомила, що в такому недоглянутому стані вся дітвора, від молодшого до старшого. Закрадається таке враження, що вони місяцями не милися або взагалі не знають, що таке водні процедури і для чого вони взагалі потрібні. Доказом цього слугує не зовсім приємний запах, який стоїть на подвір’ї. Спочатку я не помічала, оскільки свіже повітря все ж допомагає хоч якось перебити його. Але я просто не можу уявити, як вони борються з ним, коли лягають усі разом спати. Напевно, спальня загальна, та й скільки не дивлюся на будівлю, вікон у ній мало, отже, і провітрити цілковито неможливо.

Від роздумів відволік ніжний лепет:

— ¿Vi ty ninte? — прощебетав маленьке янголятко, яке до цього полохливо тулилося на краєчок, чорноволосий хлопчик.

"А як тебе звати?"

Одразу ж, як я почула запитання, воно мені здалося знайомим, от тільки, що воно означало, я так і не змогла згадати, тому просто промовчала. За всім цим. збоку і з цікавістю спостерігав другий малюк, якому, виявляється, було не менш цікаво почути відповідь. Оскільки її не послідувало, він смикнувши мене легесенько за плащ. Перевівши свій погляд на нього, малюк раптом став повторювати жести Калібо, коли той намагався дізнатися, як мене звати.