Розділ 3 Частина 1

Злякавшись, спробувала відскочити назад, але хватка невідомої істоти була такою міцною, що я звалилася з ніг, прямісінько в озерце. Оскільки при падінні у воду, піднялися невеличкі бризки, з трави відразу донеслося неприємне шипіння, а разом з цим прийшло й раптове усвідомлення того, що мою ногу більше нічого не тримає. На мить навколо запанувала тиша, але нажаль не надовго, оскільки зовсім скоро з чагарників показалися щупальця. Спершу я було подумала, що це змії, але коли вони застигли за кілька сантиметрів від води, зрозуміла — це було коріння. Вся моя увага була прикута до дивної рослини зі зміїними рефлексами, та незрозумілим насиченим ароматом.

Рефлекторно піджимаючи ноги ближче до себе, опинилася повністю у воді, очікуючи на напад. Але цього не відбулося, ні через хвилину, ні через дві, що здалося досить дивним.

Як згодом виявилося, хижа рослина завмерла в очікуванні на те, що його жертва висуне свій ніс зі своєї нірки, причаївшись у засідці. У моєму випадку рослина мала непереносимість води, тому, просто стежила за мною, не намагаючись хоча б щось зробити.

Ну, це я так вважала, поки не помітила дивних дій зі сторони дикої рослини, що активно залізла по камені, намагаючись дістати до тих частин мого тіла, що все ще залишалося на поверхні, не занурене в воду.

Хвилини здавалися, цілими годинами, які відраховувалися биттям тремтячого серця в грудях. Тук-тук, тук-тук… У вухах  застиг  бджолиний гул. Далі залишатися на одному місці і мерзнути, чекаючи, поки до мене все ж таки дістанеться ця дивна істота, я не бачила сенсу, оскільки і спасіння нізвідки чекати. Але й залишати так складно здобуті (топ то чесно вкрадені) мною речі — теж не варіант.

Піднявшись на тремтячі ноги, щосили вдарила по воді так, щоб бризки точно потрапили на рослину. Таким чином я зуміла переконатися у своїх здогадах, а також помітити, що коріння ще й уникає освітлених сонцем ділянок землі, переміщаючись тільки в тіні. З цими знаннями можливість повернути запозичені мною речі, та піти неушкодженою, зростала на очах. Повертався оптимістичний настрій. Ось тільки є один недолік: якщо я зволікатиму, зовсім скоро день передасть естафет  ночі.

Нервово покусуючи нижню губу, намагалася продумати будь який результат з виниклої ситуації. В університеті чим ми тільки не займалися, що саме не вивчали, ось тільки до такого нас там не готували.

Озирнувшись, помітила суху гілку, якою ідеально було б дістати мішечок. Розплескавши досить велику кількість води, почала обережно переміщатися по освітленим сонцем місцях, відразу вловивши позаду гучне шипіння. Виявляється, рослина спробувала дістати мене, переміщаючись по тіні, ось тільки натрапила на перешкоду у вигляді мокрої трави. І ось, коли я на радощах підхопила сумку, яку так старанно виловлювала з тіні гілкою, мимоволі послабила пильність, та проґавила той момент, коли противник все-таки знайшов вирішення проблеми, що постала перед ним, спробувавши дістати мене з-під землі. Але треба було чогось торкнутися моєї п’ятки, як я злякано відскочила, не давши противнику такої можливості. Рослина тут же зів'яла на очах, варто було сонячному промінню окутати його. Швидко, наскільки це дозволяли сили, мені вдалося дістатися дерева, де сушилася сукня. Ось тільки було б все надто ідеально і нереально, якби до мене не дісталася ця проклята тварюка, якщо звісно можна її такою назвати.

З вереском притискаючи мішечок до грудей, мою ногу обхопили слизькі щупальця і смикнули вбік, старанно тягнучи за собою до тих самих сухих дивних дерев з чагарниками, котрі здавалися немов оживши з фільмів жахів. Серце лунало гучним гулом у вухах, оголені ділянки боляче саднило від подряпин. Подальші події пам'ятаю віддалено, начебто все це було на автопілоті. Поки я нервово копалась у сумці в пошуках шкіряного бутля з водою, мене вже встигли втягнути в ту частину лісу, куди навіть маленькому променю не дістатись через густі верхівки дерев, Які складали, лише самі гілки, немов ліани. Тут трави не було, тільки гола суха земля, ніби з неї щось висмоктало все життя. Зате звідусіль почало лізти все більше цього хижого коріння, обвиваючи моє тіло і стискаючи у своїх смертельних обіймах. З кожною секундою дихати ставало все складніше і складніше, навіть сльози на очі виступили. Вже нічого не говорю про чергову спробу дістати рятівний бурдюк, бо руки тремтіли, а перед очима все мерехтіло в розмитих хмарах туману. На мить навіть здалося, що я лечу, спостерігаючи за всім цим зі сторони.

Це все? На цьому й закінчиться моя історія? Але я ж стільки всього ще не встигла. Ще й це незрозуміле переміщення. За що мені таке покарання?

Крізь зімкнуті повіки в очі вдарило яскраве світло, потім почувся брязкіт металу. Тільки після цього я змогла нарешті вдихнути повними грудями, перед тим як провалитися в безпам'ятство.

Не можу точно сказати, скільки провела в несвідомому стані, але коли прийшла до тями, небо вже стемніло. Кілька хвилин я просто лежала, не намагаючись навіть поворухнутися, поки мене не відволікло потріскування сухих гілок у багатті. Спробувавши сісти, відчула неймовірну біль, по всьому тілу. І тільки з п'ятої спроби змогла трохи підвестися на ліктях, щоб розглянути обстановку навколо. З пліч миттєво сповзла темно-зелена накидка, від чого я відразу нахмурилася, змушуючи всі шестерні в голові зі скрипом почати працювати.

Першу мить я ніяк не могла зрозуміти, що зі мною сталося. Потім з пам'яті стали виринати всі ті страшні картини, які мені довелося пережити. Через це я зовсім забула про те, що всього секунду тому привернула мою увагу.

— ¿Vi ty filin? — несподівано, зовсім поряд пролунав чоловічий голос.