14. “Тато головніший за собачку”

Коли ми виходимо з машини, я ледве стримую сльози. Хіба я могла подумати в перші дні, коли мене викрали, що я буду плакати через повернення додому? 

Марта, навпаки, виглядає щасливою. 

 — Я вже якось відвикла від майданчика, — каже вона, дивлячись навкруги. — Тут ніби все змінилося? 

 — Тобі просто здається, — кажу я. — Насправді усе таке ж, як було. Ми лише кілька тижнів не були вдома…

— Я буду дуже сумувати за вами, — Тимофій обіймає мене, пригортає до себе і я чую, як швидко бʼється його серце.

— Ми ж будемо часто бачитись? — запитую я. — Модна на вихідні і заночувати в тебе, я думаю, Марта не буде проти..

— Сподіваюсь, щодня, щовечора… Бачитимемось, — він зазирає мені в очі, а потім відсторонюється і дивиться на Марту: — Марто, по тобі я теж сумуватиму, можна тебе обійняти?

— Можна, — вона киває. 

Він підходить до неї і обіймає, а потім каже:

— Подумай, куди хочеш сходити на вихідних. Влаштуємо якийсь веселий день, добре? 

 — Я хочу в аквапарк, — каже вона. — Можна? 

— Можна, — Тимофій усміхається і гладить її по голові. — Значить, підемо в аквапарк. А завтра в ресторан. За смачною піцою, знаю, ти її любиш.

 — Ура! — вона повертається до мене. — От ти обіцяла мене повести в аквапарк і весь час не виходило, а Тимофій візьме і поведе! 

 — Бо він знає шлях до твого серця, — сміюся я. 

— Я дійсно дуже хочу, щоб ми поладнали, Марто, і щоб ви повернулись до мене… Авжеж, коли самі будете готові, не раніше, — додає він.

 — Я подумаю, — серйозно каже вона.

Я обіймаю її. Незважаючи на те, що мені сумно розставатися з Тимофієм, я відчуваю радість, що вони з Мартою потихеньку знаходять спільну мову.

 — Тоді до завтра, — кажу я і зітхаю. — Але ввечері ще зідзвонимось? 

— Авжеж, подзвоню вам на відео перед сном, — киває Тимофій і легенько чмокає мене. — Йдіть, бо ще трохи і я вас не відпущу…

***

Коли ми заходимо до під’їзду, то буквально стикаємося з Тамарою. Вона здивовано дивиться на сумки в моїх руках.

— Ти ж казала, що переїхала, — протягує вона. 

— То було тимчасово, — відповідаю я. 

— А як же продаж квартири? Казала, що ви її продаєте…

— Коли Олег повернеться, можливо, продамо, — я вже хочу швидше обійти її, щоб уникнути подальших розпитувань, але Тамара не здається. 

— А де він? Якось дивно він зник… — каже вона підозріло.

 — Поїхав на заробітки, — кажу я. — Добре, ми підемо, бо вдома багато справ. 

— Ярино, у тебе точно все в порядку? — питає вона, зазираючи мені в очі. 

 — Цілком, — кажу я. — У нас все добре, не хвилюйся. 

— Добре, тоді гарного вечора, — вона киває і ми розходимось.

***

Але на цьому бажання інших повтручатися в моє життя не закінчуються. Коли Марта йде надвір гратися з друзями, а я наводжу лад в квартирі, дзвонить мобільний. Я спершу радію, думаючи, що то Тимофій, але бачу на екрані, що це мама. Відчуваю розчарування і легку досаду. 

— Алло, мамо, як ти? — питаю одразу, в надії, що вона почне детально розповідати про свої проблеми, і не буде мене ні про що розпитувати. 

— Я дзвоню спитати як ти… Говорила з сусідкою, вона казала, що тебе давно не було вдома…

 — Ну я ж казала, що була в гостях, — відповідаю я. — Вже повернулися…

— Але так довго… Ви місяць були там? Що то за друзі, чому я їх не знаю?

 — Ну ти не зобов’язана знати всіх моїх друзів, — я зітхаю. — Як і я твоїх. Це нормально. А як твоє здоров’я? — намагаюся перевести розмову на іншу тему. 

— Ой, та все нормально… У вас з Олегом все добре? — вона ніби відчуває, що я не хочу говорити про себе і спеціально питає подібне.

Я розмірковую, чи Тамара казала їй, що бачила мене з іншим чоловіком? Може, ні? Звичайно, я маю про все розказати мамі, але не зараз, бо тоді вона діставатиме мене вдень і вночі. Хай згодом, коли повернеться Олег і ми все уладнаємо з розлученням, тоді я просто поставлю маму перед фактом. 

 — З Олегом все гаразд, — кажу, спеціально випускаючи “у нас”. — Він зараз у від’їзді, сподіваюся, скоро повернеться. 

Я думаю, що якщо Тимофій пробачив йому борг, то, певно, повідомить якось про це, якщо, звісно, знайде. А раптом не знайде? Раптом Олег зник назавжди? Тоді, здається, можна розлучитися без його присутності? 

— А як Марта? Певно, скучає за татом? Вона завжди була татковою донечкою.

 — Так, трохи скучає, — я думаю, що останні кілька днів Марта взагалі не згадувала про Олега. Здається, після того, як дізналася про його вчинок, вона не хоче про нього говорити.  — Покликала б її до телефону, але вона саме гуляє в дворі. 

— Добре, може, приїдете до мене на вихідних? — пропонує вона.