Глава 19. Кровь на марморі та клятви на піску

Глава 19. Кровь на марморі та клятви на піску

Темрява в сирій темниці під розкішною віллою аль-Масрі була такою густою, що її, здавалося, можна було торкнутися руками. Повітря було важким, просякнутим запахом плісняви, старої крові та безнадії. Катерина сиділа на холодній, брудній кам’яній підлозі, обережно тримаючи на колінах голову Амаля. Молодий араб, який ще зовсім недавно здавався втіленням сили та життєвої енергії, зараз повільно згасав. Його дишдаша на спині була повністю просякнута кров’ю, яка беззупинно юшила з глибокої рани.

Катерина, ковтаючи гіркі сльози, судорожно притискала долоні до його рани, намагаючись зупинити потік життя, що витікав. Її пальці вже давно заніміли від холоду та жаху, але вона не сміла їх відпустити. Дівчина палко молилася всім відомим богам, шепочучи ламаною англійською та українською мовами слова відчаю та надії, благаючи Амаля не залишати її саму в цьому пеклі. Вона дивилася в його тьмяні очі, які колись палали пристрастю та рішучістю, і, не соромлячись більше своїх почуттів, говорила йому про те, про що раніше боялася навіть подумати.

— Не покидай мене, Амалю... Благаю тебе, живи! Ти такий сильний, ти не можеш просто так піти! Я... я хочу бути з тобою далі, коли ми виберемося звідси. Ти чув? Я готова розглянути варіант бути твоєю дружиною, якщо ти цього все ще хочеш! Тільки живи, мій пустельний принце...

Амаль, почувши ці слова, які він так прагнув почути, слабко посміхнувся розбитими губами. З останніх сил він знайшов у собі сили сміяти її тремтячу руку своєю холодною, закривавленою долонею, даючи зрозуміти, що почув кожне її слово і що вона була йому дорожча за все життя. Він знав, що вона це скаже, і це зізнання стало для нього найкращою нагородою перед обличчям смерті.

Несподівано важкі залізні двері темниці з гуркотом відчинилися, і в прорізі, освітленому факелами, з'явився сам шейх Надір аль-Масрі. Його обличчя було спотворене люттю. Він увійшов нечутно, як хижак, і відразу попрямував до Катерини. Шейх брутально схопив дівчину за довге світле волосся, різким рухом піднімаючи її з підлоги.

— А-а-а! Відпусти! — закричала Катерина, відчайдушно намагаючись вирватися з його залізних лещат, але він тримав її міцно, як кліщ.

Шейх дивився на неї з ненавистю, його очі палали вогнем розправи.

— Це все через тебе, дерзкая туристка! Через твою нерозумну витівку втекла моя нова наложниця, Валерія! — проричав Надір аль-Масрі, ігноруючи її спроби вирватися. — Але ти не хвилюйся, ти відправишся слідом за нею... але тільки на той світ! Ти здохнеш разом зі своїм цим диким бедуїном, який посмів піти проти мене!

Шейх, ще сильніше сжимая волосся дівчини, підняв іншу руку, в якій зблиснув гострий кинджал, і вже замахнувся, щоб одним точним ударом вонзити його в серце дівчини. Катерина заплющила очі, готуючись до смерті...

Бам! Бам!

Сухі звуки пострілів розірвали тишу підземелля. Хтось ззаду вихватил його кинжала, який випав із занімілої руки шейха. Це була Вікторія! Дівчина, наче розлючена левиця, в арафатці та з пістолетом у руках, нанесла йому пару точних ударів у морду своєю міцною рукою, змушуючи його відпустити сестру. Катерина впала на підлогу, судорожно ковтаючи повітря.

— Виродок! — закричала Вікторія, нависаючи над приголомшеним шейхом, і в її голосі звучала така дика лють, якої Катя ніколи не чула. — Не чіпай мою сестру! Я вб'ю тебе власними руками, якщо ти хоч пальцем її торкнешся!

Надір аль-Масрі, витираючи кров з розбитого обличчя, глядя на неї сверзу, немов на якусь надокучливу комаху, і раптом голосно та єхидний сміх:

— Ха-ха-ха! Ти... сестра приїхала спасти свою нерозумну сестру? Які зворушливі сімейні узи! Але ти занадто пізно зрозуміла це, детектив. Ви всі тут приречені. Ви приречені на смерть разом із нею... Тут, у пустелі, закон вас не врятує, я тут закон і господар! Твоє життя закінчується прямо зараз!

Шейх почав повільно підніматися, тягнучись до своєї зброї на поясі, і в його погляді не було ні краплі каяття. Він був готовий вбити їх обох.

Бам! Бам! Бам!

Три гучні постріли пролунали один за одним. Тіло Надіра аль-Масрі здригнулося, на його білій кандурі почали швидко розпливатися криваві плями. Він здивовано подивився на свої груди, потім на Павла, який стояв трохи позаду з пістолетом у руках, і важко рухнув на брудну кам’яну підлогу, застигнувши в калюжі власної крові. Його панування в пустелі закінчилося.

Вікторія, немов заворожена, сзади глянула на Павла, який продовжував стояти з пістолетом, і в її погляді було стільки вдячності, що вона не змогла стримати сліз.

— Дякую... — прошепотіла вона, і її голос здригнувся. — Дякую, що врятував нас.

Павло, засунувши пістолет назад у кобуру, суворо стояла біля тіла шейха, дивлячись на нього без жодного жалю. Він чудово розумів, що це було вбивство в межах самооборони та захисту невинних життів, і він не сожалел про свій вчинок. Проте в цей момент ніхто з них ще не знав, що саме він убив головного боса контрабандистів, адже катарська поліція могла трактувати це інакше. Але для Павла зараз це було неважливо. Головне — дівчата були в безпеці.

Вікторія, відірвавшись від споглядання тіла ворога, миттєво встала на коліна прямо в бруд і кров, глядя на Катерину. Вона обережно протягнула руку, прижимая свої пальці до її замазаного в пилу та сльозах обличчя, ніжно гладя її ещок і вдивляючись у рідні очі.

— Ти впорядку, сестро? — з неймовірною ніжністю та тривогою в голосі спросила Вікторія. — Ти жива? Боже, я так боялася, що не встигну... Це я, твоя Вікуся, я знайшла тебе!

Катерина, дивлячись на засмагле, суворе, але таке рідне обличчя сестри в арафатці, теж протягнула тремтячу руку і начала гладит её щечик, не вірячи своїм очам. Напруга останніх днів нарешті прорвалася, і з її очей ручаями потекли гарячі сльози полегшення.

— Вікторія... — прошепотіла вона, і її голос здався їй чужим. — Моя улюблена Вікторія... Ти дійсно детектив, ти знайшла мене! Господи, я так молилася про це...