Глава 18. Промінь надії серед розпечених дюн

Глава 18. Промінь надії серед розпечених дюн

Важкий позашляховик Амаля з ревом підминав під себе круті піщані схили. Валерія судорожно стискала кермо обома руками, її пальці побіліли від напруги, а серце, здавалося, готове було вискочити з грудей. Дівчина плакала, сльози застилали їй очі, заважаючи бачити дорогу, але вона не сміла зупинятися ні на секунду. Вона гарячково й судорожно шукала шлях по пустелі, намагаючись зорієнтуватися в цьому нескінченному жовтому морі, де кожен бархан був схожий на попередній.

Так, зараз вона була вільна, вона вирвалася з того пекла. Але якою ціною? Катерина з Амалем, які хотіли її спасти, які ризикнули всім і без вагань пішли під кулі охоронців, тепер через неї опинилися в смертельній ловушці у жорстокого Надіра аль-Масрі. Вони залишилися там, у підземеллях розкішного оазису, наодинці з озброєними вбивцями, які не знають жалю.

Проїжджаючи повз чергову гігантську дюну, Валерія здригнулася від моторошних спогадів, які миттєво спалахнули в її голові. Вона згадувала, як ці безжальні бедуїни схопили її та віддали аль-Масрі для втіхи, наче якусь річ, бездушну іграшку. Шейх вважав себе повноправним господарем її долі. Незабаром він повинен був особисто навідатися в її кімнату, щоб силою зробити з неї свою слухняну наложницю. Але Валерія відчайдушно й запекло сопротивлялася його брудним домаганням, плювала йому в обличчя та відбивалася руками й зубами. Розгніваний такою непокорою, Надір аль-Масрі власноруч затащив її в темну й холодну темницю, де наказав міцно прив'язати до залізного стільця, щоб зламати її волю голодом і страхом. Вона вже подумки прощалася з життям, але Катерина з Амалем встигли вчасно. Вони спасли її від вірної та страшної загибелі.

Тепер Валерія знала, що на її плечах лежить величезна відповідальність. Вона повинна була за будь-яку ціну вижити й знайти ту саму поліцейську машину, де перебуває Вікторія — старша сестра Каті, яка зараз відчайдушно шукає її по всій пустелі, ризикуючи своєю кар'єрою, життям та майбутнім у поліції.

Раптом на горизонті, крізь гаряче повітряне марево, Валерія помітила хмару куряви. Назустріч їй на шаленій швидкості мчав великий темний позашляховик. Коли відстань скоротилася, дівчина розгледіла за лобовим склом знайомі обличчя. Там сиділи Вікторія разом із Павлом!

Валерія різко вдарила по гальмах, змушуючи машину зупинитися посеред дюн. Вона буквально вискочила з салону на розпечений пісок, встала на повний зріст і почала відчайдушно махати руками, привертаючи до себе увагу.

Вікторія, яка напружено вдивлялася в пустельний простір з пасажирського сидіння, удвилено дивилася на самотню постать посеред пісків. Впізнавши подругу своєї сестри, Віка миттєво вискочила з машини прямо під палюче сонце пустелі. Вона бігла по глибокому піску, не відчуваючи під собою ніг, поки нарешті міцно й гаряче не обняла заплакану Валерію, притискаючи її до себе.

— Господи! Валеріє! Ти жива! — тремтячим від емоцій голосом вигукнула Вікторія, оглядаючи дівчину. — Але де Катерина? Де моя сестра?! Вона ж повинна була спасти тебе, вона поїхала за тобою!

Валерія, ледь переводячи подих і ковтаючи сльози, судорожно заговорила, вказуючи рукою назад, углиб пустелі:

— Віко... Катерину... Катерину з Амалем спіймав аль-Масрі! Вони витягли мене, але на задньому дворі нас помітили. Амаля поранили пострілом у спину... Він упав, стікаючи кров'ю. Катя не захотіла його кидати, вона залишилася з ним! Їх обох схопили й кинули під замок у підземелля вілли... Шейх наказав знайти мене і вбити, а Катю з Амалем вони замучать до смерті! Треба поспішати, Віко!

Вікторія відчула, як після цих слів усередині неї все похололо, а потім вибухнуло диким, некерованим гнівом. Вона круто повернулася до Павла, який уже стояв поруч, уважно вислуховуючи кожне слово Валерії. Його обличчя закам'яніло, а сірі очі перетворилися на дві холодні сталеві крапки.

— Поїхали, Павло, — суворо й рішуче говорить Вікторія, стискаючи руків'я дідусевого пістолета під курткою. — Нарешті ми покінчимо з цим ублюдком. Я особисто знищу кожного, хто торкнувся моєї сестри.

Павло коротко й хижо посміхнувся, пере смикнувши затвор своєї зброї:

— Так, Віко... Я з великим нетерпінням цього жду. Цей шейх занадто довго вважав себе недоторканним господарем цих пісків. Пора показати йому, що закон дістає злочинців навіть у глибокій пустелі. Тим більше, наша підмога вже їде за нами, катарські спецпризначенці на підході. Давай поспешим, у нас немає жодної зайвої хвилини!

Вікторія дбайливо усадила змучену Валерію на заднє сидіння свого позашляховика. Вона уважно подивилася на неї, перевіряючи, чи немає на її тілі серйозних ран чи ушкоджень. Переконавшись, що дівчина просто виснажена й перебуває в стані сильного шоку, але серйозних травм не має, Віка трохи заспокоїлася.

Павло сідав за кермо, гарячково прогріваючи двигун для фінального кидка. Вікторія повернулася до нього, дивлячись на свого мужнього напарника з неймовірною вдячністю та несподіваним теплом, яке раптово затопило її серце. Вона згадала все, через що вони пройшли за ці кілька днів у Катарі — допити, суперечки, нічні пошуки, його турботу та захист. Вона тихо, дуже ніжно говорить йому:

— Дякую тобі, напарнику... Дякую, що не залишив мене саму в цьому пеклі. Що пішов зі мною проти правил і ризикнув усім ради моєї родини.

Павло на мить відірвався від панелі приладів і подивився на неї глибоким, серйозним поглядом, у якому більше не було професійної сухості детективів. Він повільно простягнув руку і на секунду накрив її долоню своєю великою, теплою рукою:

— Я можу бути для тебе набагато більшим, ніж просто напарник, Вікторіє... Ти ж це чудово знаєш. І ми обов'язково поговоримо про це, як тільки твоя сестра буде в безпеці.

Віка збентежено посміхнулася, відчуваючи, як щоки обпікає приємний рум'янець, але її погляд залишався твердим і рішучим. Вони швидко завотять машину і на шаленій швидкості їдуть углиб пустелі, тримаючи курс прямо на розкішний оазис аль-Масрі, щоб раз і назавжди покінчити з цим кривавим кошмаром та вирвати Катерину й Амаля з лап смерті.