Глава 14. Кров на піску та перший ковток волі

Глава 14. Кров на піску та перший ковток волі

Коли сонце нарешті втопилося в безкрайньому морі катарських дюн, пустелю накрила раптова, прохолодна й підступна синява. Разом із сутінками в таборі кочівників активізувалися ті, хто звик діяти під покровом темряви. Расул — жорстокий і безжальний найманець, який від самого початку знущався над Катериною, тримаючи її в залізних лещатах страху, — вирішив діяти рішуче. Він отримав прямий, секретний наказ від самого багатого й упливового шейха з клану аль-Масрі: вбити дівчину. Найманець чудово розумів, що іноземка є занадто небезпечною свідком їхніх нелегальних оборудок і контрабандних шляхів, тому її ліквідація була лише питанням часу.

Расул непомітно, наче отруйна змія, прослизнув повз охорону і зайшов у намет. Усередині панувала напівтемрява, яку розсіював лише слабкий вогник масляної лампи. Катерина, знесилена важкими переживаннями, панікою та нестерпною спекою, якраз уснула на ліжку, навіть не знявши свого розкішного східного плаття кольору індиго.

Вбивця підійшов ближче, його очі хижо зблиснули в темряві. Расул замахнувся великим, гостро відточеним мисливським ножем, цілячись прямо в груди беззахисної дівчини. Але в цю саму секунду з темного кутка намету, наче розлючений лев, вискочив Амаль. Він контролював кожен крок свого ворога і чекав на цей напад.

Зі сталевим дзвоном Амаль перехопив удар своїм власним клинком, який він завжди тримав напоготові. Почалася глуха, запекла рукопашна сутичка. Катерина миттєво вискочила з ліжка від дикого страху, прокинувшись від залітного брязкоту металу та важкого дихання чоловіків. Її серце мало не вискочило з комів, коли вона побачила у світлі лампи два силуети, що боролися за її життя.

Амаль діяв блискавично й професійно. Він боронив дівчину власним тілом, закриваючи її від ударів Расула. Зробивши різкий випад, він обійшов захист найманця і глибоко поранив Расула в бік. Стікаючи кров’ю, той сильно схопився за рану, його обличчя викривилося від люті, й він прохрипів, плюючи кров'ю:

— Ти... ти зрадник, Амалю! Ти пішов проти своїх! Твоя сім'я згниє, а тебе самого до сьомого коліна уб'є і зітре в порошок клан аль-Масрі! Вам не сховатися в цих пісках!

Після цих слів Расул важко рухнув на килим і впав без чуття, втративши свідомість від гострого болю та крововтрати.

Амаль не втрачав ні секунди. Він швидко підбіг до переляканої дівчини, ніжно, але міцно обіймаючи Катерину за тремтячі плечі, намагаючись заспокоїти її шалене серцебиття.

— Тихо, Катрін, я з тобою, — гаряче прошепотів він їй на вухо, відчуваючи, як вона горнеться до нього.

Він уложив свій закривавлений ніж назад у шкіряний пояс і рішуче промовив:

— Пора нам тікати. Потрібно діяти негайно, поки на цей галас не збіглися наші, поки табір ще спить. Другого шансу в нас не буде.

Амаль міцно взяв тонку руку Катерини у свою велику долоню, і вони швидко вибігли з намету. Вони бігли серед пустелі, пробираючись крізь темні тіні барханів, плутаючи сліди на гарячому піску, який уже встиг охолонути під нічним небом Катару. За кілька сотень метрів від табору, схована між високими дюнами, стояла стара, але потужна повнопривідна машина — позашляховик Амаля.

Коли двері автомобіля зачинилися, і потужний двигун тихо заурчав, Катерина вперше за довгий час глибоко вдихнула повітря і відчула себе вільною, відчула довгоочікувану свободу. Проте вона чудово розуміла, що небезпека не минула, поки її подруга Валерія все ще залишається в лапах бандитів. Вона знала, що повинна негайно знайти зв'язок, щоб подзвонити Вікторії, попередити її про страшну загрозу й скоординувати дії.

Поки Амаль зосереджено почав заводити машину, налаштовуючи навігатор і перевіряючи прилади, Катерина в тихаря, дуже обережно взяла його мобільний телефон, що лежав на панелі між сидіннями. Її пальці швидко й гарячково набрали напам'ять знайомий номер рідної сестри. На іншому кінці дроту ніхто не підняв трубку — телефон Вікторії, яка в цей час мчала на таємну зустріч із журналісткою, був поза зоною або зайнятий.

Розуміючи, що кожна секунда на рахунку, Катерина вирішила залишити голосове повідомлення. Вона наблизила мікрофон до губ і швидким, тремтячим від емоцій, але чітким голосом заговорила українською мовою:

— Сестра моя, це я, Катя! Я жива, чуєш, я жива! Мені вдалося вирватися, я втекла з полону! Зараз зі мною поруч араб, його звати Амаль, він хороший, він ризикнув усім і врятував мене від смерті. Він обіцяв, що поможе мені знайти й витягти Валерію з того клятої темниці. Віко, не їдь сюди сама, це смертельно небезпечно, тут люди з клану аль-Масрі, вони вбивають без жалю! Я зараз скину точні координати того місця, куди нас привезли, куди увезли Катерину і де тримають Валерію. Чекай на моє повідомлення і будь дуже обережною! Я люблю тебе!

Катерина поспіхом скинула виклик, швидко скопіювала з увімкненого автомобільного навігатора Амаля поточні географічні координати їхнього колишнього табору і відправила їх коротким повідомленням на номер Вікторії, сподіваючись, що сестра отримає цей рятівний ключ до того, як зробить якусь дурість. Вона поклала телефон на місце, повернулася до Амаля і міцно стиснула його плече — попереду на них чекала нічна пустеля і запекла боротьба за життя подруги.