Пролог

Пролог

Темрява всередині намету здавалася густою й гарячою, наче розплавлена смола. Свідомість поверталася повільно, приносячи із собою стійкий запах пилу, шкіри та чужих, терпких парфумів.

Коли Катерина розплющила очі, серце панічно забилося об ребра. Поруч, на підлозі, зв'язані по рукам і ногам, сиділи дві незнайомі дівчини, чиїх імен вона навіть не знала. Вони тихо хлипали, притискаючись одна до одної від жаху. Але справжній кошмар почався тоді, коли важка тканина намету відхилилася, і всередину зайшли чоловіки.

Один із них, кремезний араб із суворим поглядом, безжально схопив Валерію за лікоть і, ігноруючи її крики та спроби вирватися, грубо потягнув до виходу.

— Валеріє! Ні! — хрипко закричала Катерина, намагаючись підвестися на тремтячих ногах, але інший чоловік перегородив їй шлях.

У його руці зблиснуло лезо довгого ножа. Холодний метал торкнувся підборіддя Катерини, змушуючи її завмерти й закинути голову назад. Вона важко дихала, тремтячи у своїй єдиній легкій футболці, яка зовсім не захищала від нічної прохолоди пустелі та цього крижаного дотику зброї.

Араб повільно окинув її поглядом, і на його обличчі з'явилася хижа, задоволена посмішка.

— Тепер ти моя, Хабібі, — промовив він низьким, оксамитовим голосом, від якого шкірою пробігли сироти. — І твій одяг тут зовсім не до місця.

Перш ніж Катерина встигла бодай щось зрозуміти, він різким рухом ножа розрізав тонку тканину її футболки. Дівчина скрикнула від шоку й панічно зачовгала назад, закриваючись руками та відчайдушно чинячи опір, хоча сили були нерівними.

Чоловік лише тихо засміявся, дивлячись на її бунт. Потім він сховав ніж і зробив крок назад, віддаючи суворий наказ своїм людям:

— Переодягніть її.

Він востаннє подивився на бранку, і в його очах спалахнув небезпечний вогонь:

— Я даю їй час. Особисто займуся тим, щоб її перевиховати.

Він круто розвернувся і вийшов геть, залишаючи Катерину в повній розпачі посеред чужої, безжальної пустелі.