Розділ 7. Крижаний дурман

Хоч мені і не дозволяли читати книжок про велике кохання, я знала, яким романтичним ореолом для юних дівчат оповитий день весілля, та з яким казковим трепетом вони ставляться до такої події, як примірка весільної сукні.

Перш ніж я прибула до Норднереї, думки про таке були мені байдужі. Але зараз, після всього, що тут зі мною сталося… моє серце справді тріпотіло, але не від радості, а зі страху. Адже коли врахувати всі обставини, то навіть невідомо, чи доживу я до дня, на який для мне цю сукню шиють! А про те, що може чекати на мене в цій країні починаючи від весілля, я зараз воліла навіть не думати.

— Ох, ваша високосте, ця сукня іще навіть не закінчена, а вже так вам пасує! — захоплено сплеснула в долоні Фрея, коли я вийшла з-за ширми, де служниці, під пильним керівництвом кравчині, обережно надягали на мене справжній витвір мистецтва з шовків та найтонших мережив. Який після цієї примірки почнуть старанно декорувати вишивкою перламутровим золотом, бісером з малесеньких коштовних камінців та безліччю декоративних елементів, які я не могла зараз навіть уявити.

Вілл, як не дивно, теж стояв у кімнаті, виконуючи свою обіцянку не залишати мене поряд із фрейліною без свого нагляну. Та тільки на відміну від неї, позирав на мене похмурим поглядом, і то лише заради того, щоб за мить відвести очі вбік.

На додачу… можливо, причиною були (всього лише!) дві спроби вбивства. Але ця захоплена радість, з якою Фрея розхвалювала мене в цій сукні, виглядала настільки штучною, що я ледве втримувала спокійно усміхнену маску, аби не зірватись на істерику.

Триматись. Я повинна триматись, інакше допоможу своїм ворогам. Якщо теорія Вілла не хибна, і ця дівчина справді не пам’ятає того, що було за кілька годин до її вбивства — отже, не знає і обставин, за яких обривалося її життя… То я маю перевагу над нею, та можу скористатися цим незнанням, водячи її за носа. Але тільки не виказуючи своєї обізнаності і того, як саме вона помирала.

Коли примірка закінчилась і швачка, вклонившись, пішла разом з усіма своїми помічницями, я переодягнулася та підійшла погодувати морозинок. Як не дивно, пташки вже впізнавали мене, та радісно защебетали, передчуваючи своє улюблене зерно та маленькі сушені ягоди, якими я наповнила їхню годівницю. Приблизно на хвилину я навіть забула про холодний світ навколо, просто спостерігаючи за цими малятами. Їхній прекрасний спів, кумедні рухи, і те, як при цьому виблискувало пір’я — все це надзвичайно тішило. Часом навіть здавалось, що саме вони й допомагають мені не з’їхати з ґлузду. Надто в очікуванні наступного передвесільного ритуалу, який мав відбутися вже за лічені дні, і до якого палац активно готувався, а місто гуло в передчутті.

Неохоче лишивши пташок, я рушила слідом за Фреєю до зимового саду, де мало відбутись невеличке чаювання із кількома придворними дамами. Жодну з них я раніше не бачила, але всі вони, як пояснила фрейліна, були дуже важливими персонами при дворі. Тож мені варто якнайшвидше з ними познайомитись та налагодити гарні відносини.

Швидко зиркнувши на Вілла, який пішов за нами тихою тінню, я покинула апартаменти та разом із Фреєю покрокувала помпезними коридорами крижаного замку.

— Стривай-но… а це хто така? — насторожилась я, різко зупинившись, коли побачила вдалині принца Арена. Не самого. А разом із вродливою руденькою дівчиною, яку він вів за собою, відкрито поклавши їй руку просто на талію!

— Точно, з нею ви, здається, теж досі не знайомі, — протягнула Фрея, невимушено почухавши підборіддя тонким пальчиком. І так само невимушено повідомила: — Це леді Рейчел Ейвелор, одна з коханок принца.

— Одна з коханок? — сторопіла я. — Тобто, не просто коханка, а ще й «одна з»?

— Так, звісно, — захихотіла фрейліна. — Чи ви думали, що цілий спадкоємець престолу, та ще й такої великої держави, як Норднерея, має всього лише одну коханку? Це занадто нерозважливо.

— Твоя правда, я мала б про це подумати, — кинула я, і проти волі зронила занадто невротичний смішок. — І скільки ж в мого нареченого пасій?

— Постійних, які в офіційному статусі фаворитки? П’ять. Нещодавно було шість, але одна з них виявилась настільки пихатою, що зрадила йому, і її відіслали від двору.

— А є ще й неофіційні?

— Звісно, — гмикнула Фрея, здається, аж здивувавшись такій моїй неосвіченості. — Принц же може забажати і просто провести з якоюсь жінкою ніч раз чи два. Можливо й колись в майбутньому захоче розважитись із нею. Але при цьому, ясна річ, не надаватиме їй статусу фаворитки. Просто щось подарує, якщо йому сподобається. Як от, наприклад, такий браслетик, — усміхнулась дівчина, продемонструвавши мені витончену срібну прикрасу на своєму зап’ястку.

— Тобто, хочеш сказати, що в тебе… було щось з принцом Ареном? — аж закашлялась я.

— Кілька разів, — гордо повідомила фрейліна, мрійливо примруживши очі. — І це було неймовірно! Він такий пристрасний… Вам обов’язково треба добре навчатися в пані Елеї, і тоді, якщо йому з вами сподобається, ви теж повною мірою цим насолодитесь! На жаль, звісно, мені не вдалося вразити його аж настільки, щоб він серйозно зацікавився мною та дав статус фаворитки. Але й зовсім байдужим я його не лишила, тож він іноді про мене згадує. Такі речі, знаєте, дуже приємні, — додала вона.

Я ж, знервовано та навіть незграбно посміхаючись, намагалася не заволати міцною лайкою, яка, ще й з вуст принцеси, однозначно б шокувала весь палац!