Розділ 2. Місто криги та багнетів

Хотілося обурено закричати: «Як ви смієте?!», але…

Але я була одна, в чужій країні, фактично продана сюди заміж власним батьком. Беззахисна, безсила перед їхніми звичаями, законами та їхньою владою над моєю долею. А ще — перед тим обов’язком, який на мене поклали, відправляючи сюди для шлюбу. До якого мене готували все життя, від народження.

Тому лише стискала кулаки, стоячи роздягнена перед лікаркою, яка оглядала мене посеред свого кабінету в медичному крилі королівського палацу Бореаліра. Прискіпливо, немов павуки, її маленькі оченята обстежували кожен вигин мого тіла, аби переконатись, що принцеса, яку їм прислали для шлюбу, яка має народити спадкоємця їхньої династії, справді здорова, вродлива та без жодних «вад чи дефектів». Прокляття, та вона навіть наказала мені відкрити рота і ретельно оглянула мої зуби — ніби породистій кобилі!

Проте найгірше чекало насамкінець, коли основний медогляд було завершено. І лікарка наказала мені сідати на спеціальне крісло для гінекологічного огляду.

Це були кілька хвилин, протягом яких я могла тільки щосили замружувати очі, і зціпивши зуби, стискати кулаки, аж поки все не закінчилось і мені не дозволили надягти халат. Опісля пройти за ширму в сусідній кімнаті, де служниці допомогли вдягнутися та повели до відведених для мене покоїв.

— Побачимось за тиждень, ваша високосте, — кинула наостанок лікарка, ретельно вимиваючи руки.

— За тиждень? — розгублено обернулась я.

— Такі огляди відбуватимуться щотижня, аж до ночі напередодні весілля, — байдуже пояснила жінка. — Аби бути певними, що ви лишаєтесь незайманою. Адже перш ніж відбудеться церемонія, ви перебуватимете тут тривалий час, поки триватимуть передвесільні обряди. Тож ведучи свою наречену до вівтаря, його високість Арен має бути певен, що до тієї миті вона абсолютно точно не зганьбила себе.

Здригнувшись, я зіщулилась та швидким кроком пішла геть. Хоч я вже й приймала ванну після прибуття до столиці, мені однаково до крику хотілося помитись. Але зараз про це можна було навіть не мріяти, бо попереду — перша офіційна авдієнція в чинних короля та королеви, під час якої їм належить вперше побачити майбутню невістку. А вже після цього, якщо в них не виникне жодних претензій, і вони вирішать, що принцеса, яку їм прислали, їх влаштовує — лише тоді мене нарешті представлять моєму майбутньому чоловікові.

Намагаючись просто викреслити з пам’яті той огидний, принизливий медогляд, та підготуватись до того, що на мене чекало, я увійшла до своїх покоїв, де служниці одразу почали пурхати наді мною, ніби бісові метелики над квіткою. Мене наряджали, зачесували, пудрили, фарбували, обвішували прикрасами. Аж доки я, вбрана в ніжно-блакитну пишну сукню з біло-блакитним хутряним болеро, не рушила до тронної зали в супроводі вартових у парадних мундирах.

Їхні очі… це було саме те, що я так боялася побачити, наближаючись до великих білих двостулкових дверей, а потім — йдучи червоною доріжкою до королівських престолів, аби схилитися у вишуканому реверансі та нарешті отримати дозвіл підвести погляд на майбутніх свекра й свекруху.

Холод. Найчистіший холод на красивих, суворих обличчях. Холод, з яким мене прискіпливо оцінювали. І, безумовно — я навіть не сумнівалась — напередодні мого візиту вже ознайомились зі звітом лікарки, яка проводила медогляд.

— Принцесо Міреаміє, раді вітати вас у Норднереї, — нарешті вимовив король Клеймор Вінтеркроун, і його голос звучав, ніби дзвін крижаного клинка. — Для нас, безумовно, велика честь мати вас за майбутню невістку.

Отже, я таки підійшла? Мене залишають тут та одружать зі своїм кронпринцем замість того, щоб з ганьбою відіслати назад додому, де на мене, після ТАКОГО, безумовно, не чекало б нічого кращого за монастир?

— Навзаєм, ваша величносте, — чемно відказала я, схиливши голову. — Я надзвичайно щаслива доєднатися до вашого дому та стати частиною Норднереї.

Брехня.

Нахабна, болісна брехня!

Яку я змушена говорити, бо саме ця брехня — єдина реальність, на яку мені варто розраховувати. Принаймні, якщо я втрачу цю реальність, то нова буде ще страшнішою, справжнісіньким пеклом, в якому мені й справді краще померти, аніж терпіти все, що тоді б на мене чекало.

— Дозвольте представити вам леді Фрею Сенервіз, — сказала королева, коли її чоловік закінчив зі своїми формально-урочистими промовами. І цієї миті крок вперед зробила вродлива брюнетка в світло-бузковій сукні з тонким, наче мороз, білим оздобленням. — Відсьогодні вона служитиме вам як ваша фрейліна.

— Матиму за честь, ваша високосте, — відказала дівчина, присівши у вишуканому реверансі.

Я висловила свою подяку, подумки стискаючи кулаки. Навряд ця дівчина стане мені подругою, скоріше — іще однією наглядачкою.

— І наостанок, — виголосив король. — Аби бути певними, що майбутня дружина спадкоємця престолу в абсолютній безпеці, вирішено, що головою її охорони, а також особистим охоронцем, буде призначено генерала Віллтера Фроста, який багаторазово демонстрував, наскільки він вправний як стратег, так і боєць.

Аж тут, коли він, випірнувши з тіні, підійшов до королівського престолу та став на коліно, я нарешті побачила його: химородника, який нещодавно врятував мене від бандитів.

— Присягаюся за всяку ціну захищати життя та честь принцеси Міреамії, — проговорив він, схиливши голову перед своїм правителем.