Розділ 4. Темрява

На щастя, коли я піднімалася на п'ятий поверх злощасної вежі, до заходу сонця було ще далеко. І не те щоб я настільки вірила в байки про привидів, а тим більше — боялася їх! Але потикатися на те місце посеред ночі однозначно не входило в мої плани. Тож зараз збиралася знайти всі коробки та перенести їх до лабораторії професора Сноу ще до заходу сонця.

Сповнена рішучості, я знайшла потрібні мені двері на поверсі і ввійшла в них, запалюючи стареньку лампочку, що горіла так тьмяно і нерівно, що без усяких привидів тут було моторошно, хоч у вікно виходь! Хоча навіть це ставало проблематично — вікон у приміщенні просто не було.

От би якнайшвидше забратися звідси! Той нестерпний дракон говорив про три коробки зі срібними дзеркалами... Причому, коли він їх нещодавно знайшов і оглянув, то вони мають бути десь недалеко, на видному місці і не притрушені шаром пилу.

Обстеживши приміщення, я швидко знайшла заповітні коробки. Які, щоб їх, виявилися великими та досить важкими! Але робити нічого. Переконавшись, що це саме те, що мені потрібно, я взяла першу з них і попрямувала до сходів. Звичайно не особливо зручно буде носити всі три по одній звідси і до лабораторії, тільки інших варіантів, на жаль, немає!

Втім, поки що я була сповнена сил, тому з першою коробкою розібралася досить швидко і повернулася за другою. Тягти яку вниз по сходах, а потім — коридорами до лабораторії професора, було вже важче! І ось я повернулася за третьою.

І тут, нахиляючись за нею, відчула холод, що ковзнув по спині. Моторошний, неприємний, потойбічний. А через секунду в глибині кімнати пролунав різкий стукіт — ніби щось впало з полиці на підлогу!

Ганебно верескнувши від страху, я похапцем схопила останню коробку, і разом з нею вибігла з приміщення, на ходу закриваючи за собою двері ногою. І не зупинялася, доки не спустилася на перший поверх і не вибігла з вежі.

Ось навіть не хочу замислюватися над тим, що це було! Краще піду віднесу цю коробку до лабораторії.

На жаль, сказати було простіше! Тому що за дві попередні ходки я вже втомилася. А зараз, після цієї раптової пробіжки, і зовсім вибилася з сил. Але нічого, дотягну!

— Еліс? Що ти робиш? — Раптом почула я знайомий м'який голос. І від несподіванки ледь не впустила коробку із цінним вантажем!

— Та так, відбуваю покарання, — розгублено пробурмотіла я, намагаючись не дивитись у вічі Артурові, який обійшов мене зі спини і став прямо переді мною.

— Яке ще покарання? — здивувався дракон.

— А, дрібниці, — спробувала відмахнутися я. — На практичному у професора Сноу побачила дещо моторошне в дзеркалі — мертву дівчину в стоячій воді. Злякалася, від несподіванки скрикнула під час пари, і в результаті професор призначив мені невеликі виправні роботи.

— За те, що ти злякалася? — обурено підняв брову Артур. — Це неприпустимо з його боку! Я зараз же поговорю з ним на цю тему і попрошу тебе більше не чіпати, а ти йди додому, відпочивай…

— Ні! — різко, голосно заявила я, і забувши про своє збентеження, рішуче подивилася йому в очі. — Не здумай навіть!

— Чому це раптом? — насупився чоловік. — Він не повинен так ставитись до тебе.

— Дозволь мені самій вирішувати питання того, як до мене хтось ставитиметься, — Видихнула я, скрипнувши зубами. — Чого вже я точно не хочу, так це ставлення до мене як до чиєїсь дочки… або нареченої, — додала я, трохи зашарівшись. — Я не хочу бути тією, за кого всі заступаються з приводу і без приводу, і хто при цьому сама собою нічого не варта. Тож я краще відбуду покарання, хай і не зовсім справедливе, ніж користуватимуся поблажками.

— Що ж, похвально з твого боку, і я поважаю твоє рішення, — тепло посміхнувся Артур, і підійшовши до мене, прибрав за вушко пасмо волосся, що вибилося та падало мені на очі. — І як я розумію, моєї допомоги із завданням професора ти теж не приймеш?

— Правильно, — зніяковіло кивнула я. — Мені потрібно розібратися з усім самою. Зрештою, це далеко не з тих випадків, коли самотужки мені не впоратися.

— Добре. Тоді удачі тобі, і бажаю якнайшвидше звільнитися, — підморгнув Артур. І торкнувшись мого плеча на прощання, пішов далі, сховавшись за найближчим поворотом коридору.

Я ж прогнала зі щік непроханий рум'янець і продовжила свій шлях до лабораторії професора. Під кінець якого хотіла вже буквально волати від втоми! Ледве поставивши останню коробку на стіл, зітхнула з полегшенням. І перш, ніж почати чистку, дозволила собі трохи просто посидіти на місці та відпочити.

Що ж, за справу!

Діставши перше із дзеркал, я взяла в підсобці рідину для очищення та м'які ганчірки, за допомогою яких почала відтирати старе срібло від такої кількості бруду та пилу, що вони просто не дозволяли навіть помітити у ньому тіні відображення! Так, це буде довгий вечір. Адже мені ще до завтрашніх пар готуватися.

Лаючись останніми словами, я перестала протирати перше дзеркало… але помітила, що на його поверхні залишилася одна маленька нитка від ганчірки. Вирішивши не лінуватись, я торкнулася дзеркала, щоб забрати з нього нитку.

І тут мої пальці буквально обплели темні нитки, що виринули з відображення! В'язкі, слизькі, вони наповзали, покриваючи мою руку і не даючи відірвати її від скла!