Розділ 1. Зіткнення

Від початку навчального року бачила його витончене обличчя кілька разів... але ще ніколи воно не здавалося мені настільки лячним. Загадковим — так. Сильним та впевненим — безумовно. Але ніколи — ТАКИМ.

Можливо тому, що коли я була з ним поруч, він просто не дозволяв собі такого холодного, владного і сповненого спокійної могутності погляду, яким зараз дивився на незнайомця в сірому плащі.

— І що ж це має означати? — Поволі промовив він, схрестивши руки на грудях.

— Вибачте, пане Карлейн, я справді намагався залагодити це питання. Але в морзі виступили категорично проти того, щоб...

— Саме тому я й сказав тобі дістати мені все таємно, — обірвав чоловік, подивившись на незнайомця так, що здавалося, цей погляд був здатний розрізати того навпіл.

— А я відповів, що це неможливо! Тому що перш ніж видати для похорону, тіла оглядають, та…

— Ми з вами не жартуємо. Мені здавалося, що ви це розумієте? — кинув він.

Я ж... я просто втиснулася в стінку, не в змозі повірити, що цей холоднокровний і владний звір — той самий Артур Карлейн, якого мій батько нещодавно призначив новим деканом факультету бойової магії. І який за недовгий час нашого поверхневого знайомства створив собі в моїй очах манливий образ лицаря в темних обладунках.

Проте зараз я, без сумніву, дивилася на нього. Міцна статура, зібране на потилиці чорне волосся до лопаток, яскраво-зелені очі. У свої двадцять шість він був надто молодий для посади декана, але це не мало значення.

Бо Артур був Первородним драконом. Більш того, одним із найсильніших представників небагатьох Перворідних сімей, які залишилися на цьому світі. А головне — лідером групи драконів, котрі погодилися на експеримент батька. Суть його полягала в тому, що Артур, разом із чотирма драконами-Сюзеренами, прикидаючись людьми, викладали в Академії Міднайт.

Одночасно із цим ще чотири драконські групи інкогніто впроваджувалися в різні установи, де жили і працювали пліч-о-пліч з людьми. Таким чином, п'ять експериментів мали довести всьому світу, що люди і дракони справді можуть мирно співіснувати.

Але що голова експериментальної групи робить тут, у цьому маленькому темному коридорі неподалік службового виходу з корпусу? У компанії дивного незнайомця, з яким обговорює щось настільки моторошне? Про яке взагалі прохання (хоча більше це нагадувало наказ), пов'язане з моргом, може йтися?

А головне, як мені взагалі «пощастило» проходити саме тут у такий момент?

Але вираз на обличчі чоловіка, якого я ледве знала, але жодного разу не бачила з ТАКОГО боку, геть відбивав бажання попастися і дати зрозуміти, що хоча б краєм вуха чула цю розмову. Хоча це ж Артур Карлейн! Він же нічого не зробить донці ректора.

Адже правда?

— Розумію, пане Карлейн, і обіцяю вирішити проблему в найближчому майбутньому, — швидко заговорив незнайомець, нервово засунувши руки в кишені плаща. — Можливо, зможу вигадати спосіб протягувати контейнери для зберігання органів за територію.

— Дуже на це сподіваюся, — промовив дракон, дивлячись на співрозмовника згори донизу. — Інакше для продовження експерименту доведеться просто відловлювати живі зразки… на кілька етапів раніше, ніж ми планували.

Останні слова налякали мене настільки, що я, стиснувши зуби, заплющила очі, порахувала до трьох, а потім навшпиньки пішла туди, звідки прийшла — поки не опинилася досить далеко, щоб прискорити крок і швидше забратися звідси!

Про що він взагалі говорив? Що мав на увазі, говорячи про «живі зразки»? Ну не може ж... не може ж цей чоловік відловлювати живих людей і вбивати їх заради органів для якогось дослідження, якщо вже роздобути органи у трупів з моргу не виходить? Звучить як повна маячня!

Від цих думок тіло тремтіло.

Потрібно скоріше віднести журнал відвідувань до деканату і йти додому! З мене, однозначно, на сьогодні годі.

— Я вб'ю тебе, тварюка! — Раптом почула я розлючене шипіння Рена. І здригнувшись, причаїлася за поворотом коридору, інстинктивно затиснувши рота долонею.

— Смілива заява, — гордо відповів Люцій Сноу, новий викладач Академії Міднайт. І Первородний дракон, що розміняв уже другу сотню років.

Мене охопило новою хвилею тремтіння. Ні, та просто не може бути! Що ж сьогодні за день такий? І як… як взагалі цей бовдур Рен додумався погрожувати комусь на кшталт нього? Прокляття! Хіба не розуміє, що сили, м'яко кажучи, не рівні? Мовчу, що така поведінка — удар по праці батька, який ось уже третій рік активно втілює в життя план примирення людей і драконів. І Люцій, який виявив бажання викладати в Академії від початку поточного навчального року, чудово в його план вписався.

Правду про всі п'ять експериментів планувалося розкрити наприкінці поточного навчального року. І якщо все пройде без інцидентів, це стане першим великим кроком до припинення багатовікової кровопролитної ворожнечі, в ході якої з обох боків було загублено забагато життів.

Звісно, про експерименти знали одиниці. За винятком драконів і їхніх високих сімей, що брали участь, — лише сам ректор, рада деканів, керівництво міністерства внутрішньої безпеки, ну і звичайно ж ми з моїм найкращим другом Реном: прийомна дочка ректора і хлопець, якого Крістофер Фаєр взяв під свою опіку кілька років тому і ростив разом зі мною.