20.

Манікюр, педикюр, епіляція та масаж, потім ще салон краси, де «освіжили» мою і без того нормальну зачіску. День тоді пройшов не просто плідно, він промчав шаленим буревієм, вивертаючи дном вгору мій гаманець. В кінці кінців, терапія морозивом відмінилася сама собою, просто через відчутність у мене коштів.

- Ти вже запросила Михайла на романтичне побачення з пікантним продовженням? – налетіла на мене подружка в кінці робочого дня.

- О 18:00 кіно, далі вечеря в ресторані і прогулянка містом, - посміхнулася, відчуваючи, як у грудях шалено заколотилося серце, чи то від передчуття, чи то від страху. Так і не вдалося в собі розібратися!

- І-і-і!.. – заплескала в долоні Юля, радіючи куди більше за мене.

- А на всі вихідні поїдемо на дачу, - продовжила тішити дівчину. – Шашлики і все таке…

- Ідеально! – видихнула вона, проводжаючи мене до автобуса, котрий як раз під’їхав. – В понеділок чекаю подробиць!

Останнє почула вже, коли двері транспорту зі скрипом зачинилися.

Легко сказати, та не легко зробити! Не розумію, чому мене коробить лише від однієї думки, що цей розкішний, вродливий чоловік торкатиметься мого тіла. Адже він справді мені подобається! Певно, справа в магії… Інакше чому чорні очі одного пихатого некроманта досі переслідують мене уві сні?..

Час минав неймовірно швидко. Поки розібралася з магазинчиком, потрібно було закинути на пошту декілька посилок. Після нещодавніх Юлькиних екзекуцій мій гаманець і досі обзивається до мене лункою тишею. Поки зібралася (душ, зачіска, БІЛИЗНА, одягнувши яку мені самій на себе було соромно дивитися, сукня, макіяж), на вулиці вже сигналив автомобіль.

Нервово поправивши одяг, вибігла зустрічати кавалера. Від картини, що мені відкрилася, заледве не полетіла носом до асфальту. Біля знайомої автівки стояв Михайло з розкішним букетом червоних троянд. А довкола машини зібралася добряча половина вулиці. Допитливі сусідки заледве на паркан не повистрибували, так намагалися все розгледіти. Пересмикнувши плечима, попрямувала до кавалера.

- Що ти тут влаштував? – пробурмотіла під ніс, забираючи квіти.

- Не знаю, - крізь широку посмішку відповів Міша, навіть не ворушачи губами. Професіонал! – Сідай швидше, а то ще не випустять!

Неймовірно! Якщо кожен його приїзд викликатиме такий фурор, боюся, мені доведеться з’їхати з власного будинку.

А тим часом все йшло по плану. Весела комедія хоч трохи розслабила мої натягнуті до межі нерви, а повільна музика і смачна вечеря ще й відігнала дурні думки. Дивне нав’язливе передчуття майбутньої катастрофи, що виникло ближче до вечора, все ще майоріло десь на околицях свідомості, проте я настирливо його проганяла. Ну, що такого може трапитися? Подумаєш, спокушу вродливого чоловіка! Давно пора робити кроки на зустріч, а то ще й цього втрачу!.. «Цього?» Що за дурня в голову лізе?

- Ти сьогодні сама на себе не схожа, - прогулюючись вечірнім містом, раптом промовив Міша.

- Он як! – затнулася. Розмова ні про що несподівано набирала зовсім інших обертів.

- Не подумай нічого такого! – спохватився чоловік, розвертаючи мене обличчям до себе. Неймовірно сірі очі з широкими зіницями палають шаленим вогнем, а подих збився, раз по раз здіймаючи грудну клітку. Невже він хвилюється? – Ти завжди красуня! Проте сьогодні… Мені здалося, чи ти нарешті готова перевести наші відносини на новий рівень?

Шок! Оце так прямолінійність! Не знала, що й відповісти…

- Це настільки помітно? – сором залив рум’янцем щоки. Відвела погляд! Не розумію, чому мені настільки не пособі розмовляти про таке з Михайлом. – Просто, ти не наполягав і я…

- Все нормально! – схопивши мої долоні в свої, чоловік ніжно їх поцілував. – Я розумію, ти не така, як усі! Славо, ти розумна, цікава, весела, загадкова… Ти бачиш в мені людину, а не гаманець з грошима, і я неймовірно це ціную! Тому, якщо ти раптом не готова…

- Ні-ні! – вигукнула, відчувши, як сумніви, що діймали весь день, готові полегшено видихнути: «пронесло!» - Я готова! Все добре! Може, вже підемо до тебе, ти ж не проти?

Мерзлякувато пересмикнула плечима. Наче й вечір теплий, а все ж мороз шкірою промчав. Може я захворіла? Доторкнулася до чола, холодний. Невже це звичайний страх? Дурня якась!

- Я тільки «за»! – вигукнув Міша, розвертаючись. – Ходімо, я припаркував автівку зовсім поруч!

Велика Мокош, що зі мною відбувається? Невже магія некромантів й досі якимось дивним чином пов’язує нас із Янушем? Та хіба ж таке можливо? Адже він уже давно одружився з Анною і думати про мене забув!.. Тоді чому мені самій так боляче від однієї думки, що можу йому зрадити? І хіба ж це зрада, якщо він перший почав? Чому я маю почуватися винною?..

Зціпивши зуби та змушуючи себе посміхатися, швидко дійшла до автомобіля, припаркованого на обочині дороги. Місто майже спорожніло. Лише автобуси час від чашу підвозили останніх пасажирів до домівок, та ще молодь поспішала до місцевого генделика на танці.

- Ось! – мигнувши сигналізацією, Михайло люб’язно відчинив для мене дверцята машини. – Присідай! Декілька хвилин, і ми будемо вдома!

Його завзяття трохи лякало. Невже я дійсно довела чоловіка до крайності, як і казала Юля? Що ж, доведеться сьогодні загладити свою вину…