9.

Вибісив! Як же він мене вибісив!

- Недоумок! Довбаний некромант! – шипіла, збираючи свої речі в сумку. – Навіщо я взагалі все розпаковувала. Варто було одразу ж здогадатися, що нічого доброго з цієї поїздки не вийде!.. Де мій ноутбук?

«Тук-тук-тук» - почулося невпевнене у двері. Це ще кого принесло?

- Геть! – прогарчала, продовжуючи збиратися.

- Не сердься, - крізь вузьку щілину до кімнати зазирнула білява маківка. Анна! А вона що тут забула? – Можна, я увійду?

- Вибач, - полізла під ліжко за улюбленими тапками, - але я не в гуморі для розмови!

- Знаю, - дівчина пройшла до кімнати та присіла на ліжко. – І зізнатися чесно, я не знаю, що тобі сказати. Він ніколи так себе не поводив!..

- Ага! – розсердилася ще більше. От тільки захисників цього бовдура мені тут не вистачало! – Це тому, що ти із привілейованої родини, багата та вродлива, а я звичайнісінька відьма, на яку можна гарчати та підіймати руку!

Анна сумно посміхнулася, не знайшовши, що відповісти.

- Куди ти підеш? – нарешті знайшлася вона.

- Не знаю, але подалі звідси! – підхопила сумку, рюкзак і попрямувала до виходу.

- Тоді, можливо, ти погодишся пожити у мене? – наздогнала дівчина, змушуючи мене спіткнутися на місці.

- Боїшся, що втечу? – здається, більше здивувати мене уже було нічим. – Не варто! Я сама хочу цього! Хочу позбутися чортових магічних пут і жити вільним, щасливим життям!

Розвернувшись помчала вниз широкими сходами. Образа, біль та ще якісь досі невідомі почуття розривали мене зсередини на шматки. «Тікати! – єдине, що чітко розуміла. – Тікати геть! Подалі від цієї божевільні! Відьми і женці смерті ніколи не зможуть знаходитися поруч! Ніколи!»

- Славо, - наздоганяла Анна, - давай, я хоч підвезу тебе до найближчого села.

Погодилася. Краще вже так, аніж блукати горами в пошуках людей.

- Чому ти погодилася вийти за нього? – запитала, коли ми від’їхали від будинку Ольжичів на пристойну відстань, а емоції трохи вляглися.

Дівчина мовчки потисла тонкими плечиками, весело посміхнувшись.

- А чому ні? – дивувала вона. – Януш вродливий, розумний, спокійний, принаймні був до вашої зустрічі. Сильний некромант з чудовими перспективами…

- Тобто, ти його не кохаєш! – зробила єдиний правильний висновок.

- Ні, - погодилася дівчина. – Як, думаю, і він мене. Між нами інші почуття: взаємоповага, довіра, симпатія. Батько вважає його хорошою партією, саме тому я погодилася.

- А як же кохання? – певно я занадто наївна та проста, аби зрозуміти багатіїв.

- Якщо нам пощастить, все прийде з часом, - сумно всміхнулася Анна, мимоволі поглянувши на мене. – А якщо ні, що ж, із мене вийде гарна мати! Ти знала, що дар некромантів передається лише по чоловічій лінії?

Мовчки похитала головою. Звідки я могла таке знати? Все, що мені досі розповідали про женців смерті виявилося або казками, або притягнутим за вуха.

- Моїм батькам боги подарували лише одну доньку, тож моя основна задача вдало вийти заміж і народити сильних некромантів, аби вони продовжили нашу справу.

Мені здалося, чи Анна не така вже й щаслива слідуючи своїй долі?

- Мені шкода, - щиро поспівчувала. – Ти неймовірна! Я б так ніколи не змогла!

Розвеселившись, дівчина легковажно відмахнулася.

- А от я все життя мріяла познайомитися зі справжньою відьмою, - шокувала білявка. – Знаєш, скільки книг я про вас прочитала? Здається, ваше життя – це мрія! Заклинання, зілля, заговори, різна нечисть… А правда, що у кожної відьми в домі живе домовик?..

Весело розсміялася! Неймовірна дівчина. Шкода, що для такої щирої та відкритої Анни доля приготувала моторошного злидня, здатного лише на скупі компліменти та агресію!

Через годину ми трохи спустилися вниз з гори і в’їхали до великого села. На вулиці почало сутеніти. Потрібно було поспішати, аби дівчина встигла до темряви повернутися назад.

Запитавши притулку в найближчому домі, виявилося, що сюди часто забрідають туристи і майже в кожному домі є щось по типу готелю. Чудово! Залишилося лише знайти вільну кімнату.

Невдовзі я вже підіймалася вузькими східцями на другий поверх дерев’яного будиночку, а моя нова подруга, весело помахавши на прощання, зникала за поворотом. Ну що ж, все пішло не за планом. Але, впевнена, що не коїться, все на краще!

***

Додому повернувся разом із сутінками. Нерви та магія також повернулися до свого звичного стану. Чудово! Тепер головне не дозволяти собі так різко реагувати на всі вибрики цієї фурії!

Так він собі думав, прямуючи до їдальні. От зараз вибачиться перед родиною, перед нареченою і навіть перед відьмою, аби заспокоїти її самолюбство, а там ще чотири дні і вони назавжди забудуть про існування одне одного!

Від неприємної думки всередині знову заворушилася магія.

- Доброго вечора, - увірвався до їдальні.