4.

До будинку увійшли мовчки. Мовчки вказала на вішак та запропонувала присісти. Мовчки заварила м’ятного чаю і поклала на стіл. Мовчки присіла навпроти, розглядаючи, справді, неймовірно вродливе обличчя з чіткими правильними лініями, проте моторошним поглядом. Вперше стикаюся з некромантом.

- Що далі? – запитала, коли пауза затягнулася.

- Яро, ти повинна поїхати зі мною!

Оце так! А казав, що з добрими намірами…

- З якого це дива? – скептично звела брову. Не люблю таких самовпевнених типів, які рахують, що кожен повинен їх слухатися і безмовно підкорятися.

- З того, що мені це потрібно! – крізь стиснуті зуби прошипів молодик. – І тобі, сподіваюся, також!

Схрестила руки на грудях. Для таких, як він, я не те, що нікуди не поїду, я навіть пальцем не ворушитиму!

Глибоко вдихнувши, некромант на деякий час затримав дихання, а тоді голосно видихнув. Це він так заспокоюється, чи що? Нервовий якийсь!

- Добре! – продовжив розмовляти сам із собою. – Згоден, почав не з того! Зараз я тобі усе розповім, а ти вже сама вирішуй, як вчинити!

Оце вже інше діло!

- Уважно слухаю!

І він розповів. Говорив-говорив, намагався мені щось втерти про свого прадіда і мою прабабку, хотів нав’язати якісь зобов’язання… Коротше кажучи, пудрив мізки! І якби я була хоч трохи молодшою, або ж менш ледащою, я можливо навіть би повірила, та здоровий глузд і впертість перемогли навіть славнозвісну відьомську цікавість.

- Знаєш, Яне, або ти божевільний, або дуже хороший байкар! – відповіла, коли в мене вперся темний погляд. – Навіть якщо припустити, що якась там оракул заручила твого діда з моєю бабунею, чого жодна поважаюча себе відьма ніколи в житті не допустила б, то з якої радості я повинна розплачуватися за її гріхи? Зрозумій, у відьом магія працює по іншому! Вона карає одразу ж, не залишаючи подаруночків онукам. Тому, вибач, але вирішуй свої сімейні питання у тісному родинному колі!

- Що? – шоковано пробурмотів гість. Навіть вродливе обличчі перекосило від натуги!

- Кажу, щасливої дороги додому! – відповіла, піднімаючись з місця. – Розмову закінчено! Мою думку ти почув, тож будь такий ласкавий, вимітайся!

 Міцно стиснувши вуста, чоловік не став сперечатися. Одягнувшись нашвидкуруч, він розчинився у темряві порожньої вулиці.

- От і добре! – полегшено видихнула, повернувшись у будинок і замикаючи захисний контур. – Нічого мені тут смердіти мертвяками і розповідати усілякі нісенітниці! Так я й повірила. Ага! Знайшов дурну!

- Ото ж бо, що дурна! – прошипів збоку знайомий з дитинства голос.

Які люди! Чи точніше, не люди!

- Яким вітром? – не збираюся ще й від цього слухати образи.

- Попутнім! – фиркнув домовик. – Треба ж було перевірити, кого ти додому притягнула!

- І як, сподобався? – схрестила руки на грудях, обпершись на стіну.

- Не бурчи, бо й так уже справ натворила! – обірвав мене бабусин улюбленець. – Ян твій правду казав, вас магія заручила! Тепер ти його доля, а він – твоя, і нікуди вам від цього не дітися!

Оце так новини! Щоб я, відьма, вийшла заміж на женця смерті? Та не бувати такому!

- Це ми ще побачимо! – відрубала, розуміючи, що завтра уже мені доведеться шукати цього «женишка». Що він там бубонів  про оракула?

***

Відьма! А чого він чекав? Що приїде в гості до невідомої жінки і та з радістю поскаче за ним у невідомість? Це, взагалі-то, йому потрібно розірвати заручини, а для неї талановитий некромант дуже навіть ласий шматок! Хто його знає, доки він тут вигадує плани, як витягти відьму з лігва, Яра вдома уже закінчує варити якесь своє приворотне зілля, аби він безтямно закохався у синьооку бестію. Дуже навіть вродливу бестію… хоч і відьму!

Ніч пройшла у роздумах та кошмарах. То йому ввижалися сині очі, що з головою затягують у свою глибину, то оракул з кулею, то повня… Коротше кажучи, про що останнім часом думав, те й наснилося! А зранку, заледве підвів голову з подушки, вирішив, що все одно доб’ється свого і відвезе Ярославу до оракула.

Не встиг підвестися з ліжка, як у двері постукали.

- Кого це ще принесло? – буркнув під носа, піднімаючись та натягуючи штани на оголене тіло.

Декілька кроків по маленькій готельній кімнаті і от він уже біля входу. Різко рвонувши ручку на себе, шоковано завмер. По той бік на нього дивилися великі сині очі, що не давали спокою до самого ранку.

- І тобі добридень! – буркнула відьма, протискаючись повз Яна до кімнати. – Бачу, ти любиш поспати. А як же робота, темні ритуали і все таке?

- Для цього є ніч, - відповів, все ще намагаючись прийти до тями. Ця жінка настільки ж непередбачувана, як і сам Гадес, бог пітьми та потойбіччя. – Як ти мене знайшла?

- Це було не складно, - посміхнулася жінка, опускаючись у єдине крісло в кімнаті. Самовпевнена! Ну-ну! – В нашому місті є лише два готелі, де ти міг би зупинитися. Один зараз на ремонті, тому…

Вона плавно розвела руками, пропонуючи Яну завершити самому. «Наче з нерозумним дитям спілкується!» - пронеслося в голові, неймовірно дратуючи.