Глава 4 Свята наречена

Поліцейські виявили дівчину, років 16, на трасі 166а рано вранці. Вона крокувала вздовж дороги з низько опущеною головою. Одягнена у брудну весільну сукню. Сукня була з дорогих, розшита дорогоцінним камінням, що виблискувало від ранкового сонця. Дівчина здавалася дезорієнтованою і не відповідала на питання. Вона всіляко уникала зорового контакту, здавалося, її очам боляче, і вона постійно прикривала їх долонею. Дівчина не пручалася, не поводилася агресивно, але поліцейських збентежило не те, що вона була у весільному вбранні, а те, що її руки були в засохлій крові. На питання, чия це кров, вона довго дивилася на долоні, а потім зареготала так голосно та несподівано, що офіцер не на жарт злякався. Вони відвезли її до лікарні.

Того ж дня до поліції звернувся місцевий священик, який повідомив про дивну дівчину, яку зустрів у барі. Так, священик у барі пив віскі після невдалого дня. Бар знаходився на трасі 166а і мав репутацію місцевої забігайлівки, не дуже доречно, як на священника. Попри те, отець обрав це місце не спеціально.

Він сповідував старого Романа, фермера, чиї угіддя були недалеко від того бару. Старий перед смертю розкрив стільки спітнілих гріхів пан-отцю, що той, ошелешений від мерзотних слів, що вилилися з кволого беззубого рота помираючого, зупинився у першому-ліпшому генделику, аби якось вгамувати в собі огиду. І нічого іншого, як очистити внутрішній простір міцним спиртом, не придумав. Завчасно знявши з себе колоратку та запхавши її до ідеально чистого лядунка в машині, він подумав, що його старий посміхається в могилі й каже:
"Яблуко від яблуні, синку. Ось і тебе твоя стежечка привела до гарячого пойла".
Але в голові чомусь відлунював голос Романа, який противно нашіптував йому брудні секретики. І головне — жодного сорому. Йому просто хотілося комусь розповісти і, переповідаючи, наостанок насолодитися гидотними спогадами.

Молодий священик замовив віскі. Він крутив стакан і з насолодою вдихав аромат свого власного гріха. Він ніколи не вживав. Проте потяг відчував постійний. Так, ніби це була частина його самого, так, ніби слова матері мали над ним пророчу силу. Вона повторювала раз за разом, що він буде, як його батько. Невдахою-алкашом із дріб’язком у кишені. Викуривши третю чи четверту цигарку, вона жбурляла недопалок у нього, сміючись гнилими зубами, які виїла дешева наркота.

Отак він і сидів та боровся сам із собою, аж поки до нього не підійшла дівчина у весільній сукні. На якусь мить йому здалося, що вона “під кайфом”. Вона трошки похитувалася та цей погляд, він десь це бачив, погляд матері: засуджуючий, чужий та відсторонений. Аж раптом дівчина припинила хитатися та прямо подивилася на нього, на її обличчі розтягнулася посмішка, проста природна, так, ніби вони були знайомі. 

Перша думка —  це якийсь косплей неподалік… майже вночі, але руки у дівчини були в крові. Від неї тхнуло землею, кров’ю, і він міг заклястися — смертю.

— Що там, священичку? — спитала вона, присівши поруч. ЇЇ голос був продовженням голосу матері: засіпшим від цигарок та брутальним від алкоголю.

Наречена безсоромно дивилася на нього своїми могильними очима. Чорними, як прірва.

— Старий Роман повідав тобі свої секретики? Старий, який завжди був такий ласкавий до дітей… дуже ласкавий, так? - хрипіла вона, облизуючі губи.

Пан-отче не зводив із неї переляканих очей. Він все чув, але так, ніби фоновий шум навколо.

— Скажи, ти віриш у диявола?

Не дочекавшись відповіді, вона задала наступне питання. Потім зареготала, запрокинувши голову. І з її горлянки вирвався тваринний рик. Раптово нахилившись до священика, дівчина заговорила чоловічим м’яким баритоном, цього разу її очі стали холодно-блакитними, мороз пробіг по шкірі.

Йому ще ніколи не було так моторошно. Дівчина співала тиху колискову, яку старий збоченець співав своїм донькам.

— Отак він заходив до них у кімнату… отак співав, придушуючи їх, злегка, щоб втамувати свою жагу. То що, священичку, диявол це робив чи старий Роман?!

— Що ти таке? — нарешті видавив він із себе ці недоречні слова.

— А що я? — Вона взяла з його рук стакан та одним ковтком висушила його. — Я є ти, і він, і вона.

Дівчина вказувала на відвідувачів, і всі, на кого вона вказувала, вставали зі своїх місць та, не відриваючи погляду, дивилися на священика.

— Я є в кожному з вас. Я є гріх у ваших думках.

Священик підвівся. Він не розумів, чи це жарт, чи взагалі що відбувається. Люди стояли навколо нього, дивилися, нерухомі, і тільки дівчина у весільній сукні хиталася під звуки банальної музики.

Він стрімголов вибіг, не зустрічаючи жодного опору. Його всього трусило так, що він ледве завів двигун свого старого "Вольво" та дав по газах. Він бачив, як із дверей повалив натовп, розповзаючись хто-куди, і він бачив весільне вбрання.

Пан-отче подзвонив, бо був наляканий, і вирішив повідомити про це копів, благаючи опустити той факт, що він був у барі. Ще він розповів таємницю старого Романа, але той уже віддав душу на поталу пекельним псам.

Залишалася загадка — чия кров була на руках бідолашної божевільної.

Я важко видихнув, дочитавши до кінця. У голові був хаос — через те, що дізнався, і через алкоголь. Важко було докупи зібрати весь той спектр емоцій, який вирував. Можу сказати лише одне, я боявся так, наче до цього ніколи не відчував страху. Це було щось нове, липке, потворне людській природі. Це все було неправильно.

Хоча я твердо вирішив знайти того священика. Щось підказувало мені, що треба почати з нього.

І Аліса невипадково з’явилася там.

Дорогий Боже, вона була воскресла чи як?!

Проте це була остання думка перед тим, як мене вирубило.