Глава 3 Хто така Юлія?

Таю поховали у вівторок. Окрім мене, було ще двоє людей — головна лікарка Олександра та старий сторож Федір. Федір знав Таю ще коли вона тільки прийшла молодою та завзятою, Олександра ж прийшла, тому що треба. Як можна здогадатися, по покійниці майже нікому було жалкувати.

Я відчував смуток, бо ми дружили. Напевно, я був єдиним її другом. Велика, голосна, нестримна у потоці висловів, і завжди некоректних, пряма як танк, Тая швидко здобула антирепутацію, але її це нітрохи не бентежило. Її єдиною пристрастю була психіатрія і пацієнти. Вона вивчала з такою пристрастю внутрішній світ кожного, що це скидалося на одержимість. І я знав цьому причину.

Вона розповіла мені одну неправдоподібну історію, у яку не могла просто повірити, тож прийшла до висновку, що вона правдива. А суть була такою: замолоду Тая — студентка факультету психології дружила з чудовою лікаркою Оленою. Та була вже відомим психологом-гіпнотерапевтом. Вони мали звичку зустрічатися раз на тиждень та говорити про психотерапію. Олена розповіла про одну свою пацієнтку Юлію, яка мала певні проблеми з пам’яттю та прагнула відновити деякі моменти.

Олену було вбито в ніч на Геловін своєю пацієнткою Юлією. Для Таї це був нищівний удар. Вона відвідала всі судові засідання, вивчала матеріали справи. І єдиний висновок, який вона зробила, — пацієнтка була одержима.

Так, терапевт повірила в демонів та всіх тих міфологічних приблуд.
— Це абсурд, — сказав я їй. — Юлія була душевно хворою, з глибокою депресією та маніакальними нахилами. Вона була просто вбивцею.

Але Тая була готова сперечатися. І тепер, лікуючи інших, вона намагалася знайти “атом демона”. Так вона це називала. Вона вірила, що якщо демон навіть торкнувся душі, це має незворотні наслідки. Душа починає змінюватися і перероджується у щось нове.

— І за її словами, Юлія і була тим демоном, який зваблював інших.
— То чого ж вона вбила свою лікарку, а не перетворила її на собі подібну? — зауважив я.

Тая тоді запалила цигарку, випустила довгий потік білого диму і потім, зі всією своєю впевненістю, заявила таке, від чого я аж відсахнувся:

— А з чого ти взяв, що Олена мертва?
— Що?!
— Дивись, мій любчику, могила Олени була розтрощена. Ти знав?

Я чув це. А ще чув сто п’ятсот версій того, що сталося.

— Хочеш знати те, що бачила особисто я?
— Ну… — Ми випили вже майже другу пляшку віскі, тож за наступне, що почув, я не був упевнений.

— У серці небіжчиці стирчав кіл. Усе вказувало на те, що хтось прийшов, розкопав могилу і вбив кол у бідолашну. Але тіло… воно було в такій позі, ніби вона намагалася (якби була жива) чинити супротив. Тіло було без ознак задубілості, розумієш? Олена була жива в той момент, поки хтось не добив її.

Зараз, згадуючи той вечір, я був упевнений, що щось пропустив. Якісь деталі ще хороводом кружляли в моїй підсвідомості, але які?

Я відкоркував пляшку і, піднявши її в німому тості, відпив.

Серед кабінету Таї я відчував себе ніяково. Але гірше за все була тиша. Що тут відбувалося? Всі сеанси були записані та мали як відеофіксацію, так і аудіо. Тая покінчила з собою одразу після сеансу з Алісою. Я сам прослухав запис, звичайний сеанс, нічого дивного. Аліса була замкненою і майже не говорила. Нічого курйозного або підозрілого.

Всі справи були на місцях, і я подумав, що нічого не знаю про Алісу. Геть нічого. Я знав лише, що вона вбила свого батька.

Покопирсавшись у комп’ютері, благо, я знав, де Тая записувала всі паролі, я знайшов окрему папку з дивною назвою “Аліса \ Юлія?”.

І там відео сеансів, яких не було в загальній теці.

Що це?

Окремі сесії з Алісою.

Передивившись декілька, я теж не виявив нічого кримінального чи незвичного.

Далі була особиста справа Аліси.

Протокол поліції.

І це вже мене заінтригувало.

Ось що там було.