(Не)випадкова зустріч

Як багато деталей збігається, щоб дві людини просто зіткнулися, наче нічого дивного,а все ж дива:
швидкість,черга в магазині,на будь-якому,а саме потрібному,саме сьогодні,саме зранку.(так,то його шлях до неї,але ж вона цього не знає).
Саме ця книжка,саме цей дощ,ці бібліотекарі,ця дорога. Скільки ще таких "саме"?... Головне, щоб не даремно.
-Привіт, Джуллі. Гарне місце обрала для ранку вихідного.
Він виглядав так впевнено, чи байдуже... Незрозуміло.
- Привіт,Вілле. А ти обрав правильну дорогу.
І що то таке вона сказала?Думки уголос,чи перший-ліпший жарт у відповідь?Вона не боялася його, не ковтала слова,хоч і відчувала щось. Навіщо переставати бути собою?
Виглядала Джу сьогодні неймовірно, хоч сама те заперечувала : підбори, юбка чорного кольору,що підкреслювала жіночність, світло-рожева,мов весняні пелюстки, рубашка, золоті довгі локони спадають на спину, стримана помада. Неначе на цю зустріч і йшла.
Його зовнішність була правильною і тягнула до себе,мов далекі зірки літньої ночі: блакитні, немов змальовані з перетину моря і неба, очі,волосся кольору найсмачнішого шоколаду, високий зріст.
Одяг консервативний і водночас модний.
Для неї модним є все те, що пасує, що підкреслює мужність чи жіночність, мов обладунки:захищає і надає додаткової впевненості.
Якщо всі слідуватимуть за шаблонами,що періодично,подібно математичному графіку, змінюються і знов повертаються через певний проміжок, втратиться не тільки унікальність,а й можливість аналізувати й вибирати.Тому кожен,хто був особистістю, автоматично ставав модним у невибагливих її очах.
-Як справи, дівчино?
Чи справді хотів він про це дізнатися, чи просто ввічливість казала текст за нього?
- Файно, хлопче, а твої?
Як добре більше не боятися діалогів: завдяки цьому слова літають в повітрі пір'їнками, а не падають каменями під ноги.
- Теж непогано. Ходімо,нам наче одним шляхом?
Якщо б то було не про дорогу додому,а про майбутнє... Тільки без зайвої лірики, тільки не ускладнювати.
- Звичайно, вперед!
Вілл запропонував понести сумку, проте Джу відмовилася, ні, не через упередження, а просто збагнула, що обов'язково про неї забуде, і краще справити враження трохи холодної і сильної, аніж забувайки.
Вони пішли з однієї ноги, здавалося, що навіть дихали синхронно...
- Як там твої вірші, вже стали всесвітньовідомими?,- спитав із захопленнями Вілл.
І тут вона згадала свій останній, що присвячений бажаній несподіваній зустрічі. Який цікавий збіг! Ще й та бабця з трамваю виринула з пам'яті.
-  ні, - посміхаючись,відказала Джуллі.
Напевно замало ще тих людей на світі,що поділяють це твердження.
- Ти ж тільки не ховай їх під подушками.
Його віра надавала їй такі крила натхнення, які не подарують мільйони. Навіщо нескінченні відгуки захоплення, коли він мовчить.
Джу переставала писати, коли не бачила його надто довго. Вілл був її батарейкою, хоча вона того сама не визнавала.
- А як твоя робота, дослідження мають успіх?
Вілл був дуже розумним,а ніщо не змушує закохатися так сильно,як розум. Будь-які очі,плечі,руки, вуста стають потворними,якщо хлопець нічого не знає і знати не прагне і навпаки:немає красивішого стану за стан освіченого чоловіка.
- Так,як шкода,що я не можу розповісти тобі про нові розробки...Хоча,ми на порозі нового відкриття...Вибач,не можу,все надто секретно поки що.
Вілл так захоплювався своєю роботою,але при цьому був щирим і відкритим для того,аби вміти правильно поділитися,а Джуллі була щаслива чути від нього щось нове і цікаве,його частину,якої вона може доторкнутися... Проте,чи вона єдина має такий пропуск до його захоплень...
- Я так рада за тебе,можливо,скоро твоє їм'я можна буде побачити на сторінках підручників.
 - Дякую, тільки якщо у іншому розмістять твої твори.
-Я хоч і обожнюю своє заняття,проте розумію,що вірші не є надважливою складовою суспільства. Звичайно,вони надихають,спонукають до переосмислення, грають різноманітні мелодії на струнах душі, але...Якщо поети раптом зникнуть, нічого надто страшного не станеться, на відміну від зникнення лікарів, учених чи прибиральників. Ще слід наголосити, що літературних надбань вже існує чимало,на будь-який настрій і смак.
- А тепер просто подумай,що було б,якби видатні майстри слова поділяли твою точку зору? Кожен з нас на своєму місці,я не уявляю своє життя без одного, ти- без зовсім іншого. Не всім щастить здобути визнання,але раптом ти- той самий виняток?Як встановити це без належних спроб?
- Дякую,мені прикро,що я, висловивши свою думку,змусила наводити контраргументи,ти прав тисячі разів.
Вони йшли вулицею,окутавшись особливою, їхньою матерією.
- Я бачу,що тобі потрібна підтримка, а не компліменти,тому і відповідаю.
- Дякую дуже,ти остаточно запевнив мене,що саме така форма світогляду є істинною.
Атмосферу розрядило собаченя,що зраділо зустрічі з невипадковими перехожими,наче служив їм усе життя.
Вони любили тварин і відповіли цуцику,почали пестити його, мимоволі торкаючись рук одне одного.
Добре серце дарує незабутні моменти,ненависть їх краде.
За хвилину підійшла господарка, перепрошувала за такий неочікуваний набіг:
-Вибачте, недогледіла, побіг світ за очі.
Вілл і Джу в один голос відповіли:
-Нічого страшного.
-Навпаки, стільки позитиву,-додала Джу.
Усміхнені,пішли далі.
-Яка дрібниця стала запорукою гарного настрою!,-поділився враженнями Вілл.
- Так,єдиний мінус- ми тепер брудні,але нічого.
Відрізок шляху від бібліотеки до дому був надто коротким,до того ж на середині їхні шляхи розходилися.
Настав час прощання,сум вдарив по скроням.
- До зустрічі,Джулію
-Нав'заєм,Вілле...
Чому миті з ним,немов спалахи,яскраві і короткі,чому так не може бути завжди?Немає нічого дивного у тому,що Джу,як всі,хотіла бачити того, у присутності якого відчувала себе якнайкраще.
Можливо,нечасте більше цінується.